опричнина

ОПРИ́ЧНИНА, и, ж., іст.

1. Система надзвичайних заходів, запроваджених Іваном Грозним для розгрому боярсько-князівської опозиції і зміцнення Російської централізованої держави.

Цікавим є питання про соціально-політичну суть оприччини, духовною ідеологічною основою якої була єресь “жидовствуючих” (з наук. літ.);

* Образно. Я з тривогою дивлюся на імпульсивні спроби виконавчої влади видушити дохідну частину бюджету податковою опричниною (з газ.).

2. Частина держави, підпорядкована безпосередньо Іванові Грозному, що була його опорою в боротьбі проти боярсько-князівської опозиції.

Усю територію держави було поділено на дві частини: опричнину, яка безпосередньо була підпорядкована цареві, і земщину, в якій управління залишалося в руках Боярської думи (з навч. літ.).

3. Військово-поліцейські сили, створені Іваном Грозним для боротьби з дворянсько-князівською опозицією, що відзначалися особливою жорстокістю;

// перен., зневажл. Про царську поліцію, жандармерію.

Шевченко написав свій грізний “Сон”, несучи розплату російському самодержавству, та й писав цей вирок в Петербурзі, в самому лігві царської опричнини (з наук.-попул. літ.).

4. У Давній Русі – земельний наділ, який виділяли вдові князя на довічне володіння.