опік

О́ПІК, у, ч.

1. Пошкодження тканини тіла людини, тварини вогнем, сонячним промінням, хімічними речовинами або чим-небудь гарячим.

Рани від опіків на руках і ногах гоїлись (В. Гжицький);

Той, хто вперше пішов назустріч лісовій пожежі, щоб добути для людства вогонь, певне, зазнав тяжких опіків (М. Руденко);

Щоб захистити руки від опіків розчином хлорного вапна, ми користувалися гумовими рукавичками (із журн.);

// Місце на тілі людини або тварини з таким пошкодженням.

Цілує [Шеломенцев] її очі й обличчя, яке позначене блідими слідами колишніх опіків (І. Кочерга);

// Відчуття, схожі на ті, які викликає що-небудь гаряче, їдке, пекуче.

Часто він чув на своїх грудях і руках опіки від її мовчазних сліз, і вони розходилися йому по душі гарячим щемом (Григорій Тютюнник);

* Образно. Хвилинна радість, яка так зігріла була серце, відійшла без вороття, лишивши всередині кожного важкий опік, що нив безперервно, пік і сушив душу (Ю. Збанацький);

* У порівн. Я повертаюсь в Київ із Полтави. Вона мов опік в серці з давніх пір. Бо в ній не те що житла, навіть трави, І лепеха над Ворсклою, і бір – Усе горіло (П. Воронько).

2. Пошкодження листя і стебел рослин сонячним промінням, морозом, хімічними речовинами і т. ін.

Сонячні опіки бувають здебільшого на південній та південно-західній частинах стовбура (з наук. літ.);

Щоб запобігти морозним опікам.., стовбури молодих дерев на зиму слід обв'язувати очеретом, стеблами соняшника чи кукурудзи (з наук. літ.);

Бактеріальний опік;

Грибний опік сливи.