орати

ОРА́ТИ, орю́, оре́ш, недок., що і без прям. дод.

Обробляти землю плугом, сохою.

Раптом уявляється йому, що Семен оре на цій ниві; його плуг блискучим лемешем ріже поле скибою (М. Коцюбинський);

Яким Мачук орав у полі на ярину (Н. Кобринська);

Орали двома парами биків. Першою – Тимко з Марком, а другою – Охрім Горобець із Денисом (Григорій Тютюнник);

* Образно. Журба плугом по серцю оре (прислів'я);

// перен., розм. Розпушувати, зривати поверхню чого-небудь.

Її [пустиню] орали кінськії копита, Скородили списи, тьмив сонце дим (І. Франко);

Кулі різали гілля зовсім близько і орали землю на два кроки (Ю. Смолич);

Не відходячи один від одного, вони довго петляли в сліпому коловороті завії, падали, по пояс провалювались у замети і підводились, орючи сніги (М. Стельмах).

(1) Ора́ти в розо́ру – орати, починаючи з країв ділянки і закінчуючи борозною посередині неї.

△ (2) Ора́ти на (під) пар – те саме, що Підійма́ти пар (пари́) (див. підніма́ти).

Поблизу Нових Санжар Голубар орав під пар (Л. Первомайський).

◇ (3) Мі́лко ора́ти, зневажл. – поверхово виконувати, розуміти і т. ін. що-небудь.

Тому горе, хто мілко оре (прислів'я);

Серед них [книжок] немало таких, що їх до друку не варто було рекомендувати: занадто вже мілко орють наші ратаї та й про дріб'язкове пишуть (з газ.);

(4) Не о́рано, не мі́ряно – дуже багато (перев. про землю).

Як же без землі бути? Добре тим панам: у них її не орано, не міряно (Панас Мирний);

(5) Ора́ти но́сом, жарт.:

а) бути невеселим; журитися, сумувати.

– А чого, козачко, ореш носом? Мо, вдома що сталося? – допитувався дід (Я. Качура);

б) (що і без дод.) падати обличчям вниз у що-небудь, на щось.

Він перекидався, орав носом сніг, летів сторч (І. Сенченко);

Підніма́ти (ора́ти, зо́рювати і т. ін.) цілину́ див. підніма́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

орати

Значення в інших словниках