1. Словник української мови у 20 томах

особливий

ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е.

Який чимось виділяється серед інших; не такий, як інші, не схожий на інших або інші; незвичайний, винятковий.

Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (М. Коцюбинський);

Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Ю. Яновський);

Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Д. Ткач);

// Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний.

В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський);

Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Яновський);

І кожен рух батьків – особливий, і кожне слово батькове – як заповіт (А. Головко);

// Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву.

На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (З. Тулуб);

Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (П. Панч);

Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. особливий — Незвичайний [IV] Словник з творів Івана Франка
  2. особливий — особли́вий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. особливий — Незвичайний, винятковий; (запах) своєрідний, специфічний; (- міру вияву) надзвичайний; (відділ) спеціальний; фр. великий <н. без великих зусиль>. Словник синонімів Караванського
  4. особливий — [особливией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
  5. особливий — -а, -е. 1》 Який чимось вирізняється з-поміж інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. || Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. особливий — 1. окремий, відокремлений, ріжний, опрічний, див. осібно, поодинокий 2. незвичайний, надзвичайний, див. безпрецедентний, небувалий, унікальний, специфічний Словник чужослів Павло Штепа
  7. особливий — ВИНЯТКО́ВИЙ (який незвичайно рідко зустрічається, трапляється серед кого-, чого-небудь, завдяки чому виділяється із загального ряду), ОСОБЛИ́ВИЙ, РІ́ДКІСНИЙ, РІ́ДКИЙ рідше, УНІКА́ЛЬНИЙ, ЕКСТРАОРДИНА́РНИЙ книжн., ВИЇМКО́ВИЙ заст. Словник синонімів української мови
  8. особливий — Особли́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. особливий — ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який чимось виділяється серед інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  10. особливий — Особливий, -а, -е = особий. Словник української мови Грінченка