особливий
ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який чимось виділяється серед інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий.
Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (Коцюб., III, 1956, 308);
Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Ю. Янов., V, 1959, 179);
Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Ткач, Плем’я.., 1961, 121);
// Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний.
В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253);
Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Янов., II, 1959, 19);
І кожен рух батьків — особливий, і кожне слово батькове — як заповіт (Головко, II, 1957, 391);
// Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву.
На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (Тулуб, В степу.., 1964, 290);
Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (Панч, Синів.., 1959, 3);
Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Тют., Вир, 1964, 157).
2. Який має спеціальне завдання, призначення.
Особливий відділ.
Значення в інших словниках
- особливий — Незвичайний [IV] Словник з творів Івана Франка
- особливий — особли́вий прикметник Орфографічний словник української мови
- особливий — Незвичайний, винятковий; (запах) своєрідний, специфічний; (- міру вияву) надзвичайний; (відділ) спеціальний; фр. великий <н. без великих зусиль>. Словник синонімів Караванського
- особливий — [особливией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
- особливий — -а, -е. 1》 Який чимось вирізняється з-поміж інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий. || Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- особливий — 1. окремий, відокремлений, ріжний, опрічний, див. осібно, поодинокий 2. незвичайний, надзвичайний, див. безпрецедентний, небувалий, унікальний, специфічний Словник чужослів Павло Штепа
- особливий — ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е. Який чимось виділяється серед інших; не такий, як інші, не схожий на інших або інші; незвичайний, винятковий. Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (М. Словник української мови у 20 томах
- особливий — ВИНЯТКО́ВИЙ (який незвичайно рідко зустрічається, трапляється серед кого-, чого-небудь, завдяки чому виділяється із загального ряду), ОСОБЛИ́ВИЙ, РІ́ДКІСНИЙ, РІ́ДКИЙ рідше, УНІКА́ЛЬНИЙ, ЕКСТРАОРДИНА́РНИЙ книжн., ВИЇМКО́ВИЙ заст. Словник синонімів української мови
- особливий — Особли́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- особливий — Особливий, -а, -е = особий. Словник української мови Грінченка