острах

О́СТРАХ, у, ч.

1. Тривожне почуття небезпеки, стан тривоги перед можливою небезпекою; страх.

В селі порідшало німців .. Тільки загін один для остраху людського лишили біля старости (Іван Ле);

Дівчата врозтіч кидаються від коня, а коли минає перший острах, починають сміятися (М. Стельмах);

Напруженням мозкової волі він струсив із себе в'язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі (Олесь Досвітній).

2. Тривожне хвилювання; неспокій.

Фросина завжди здавалась йому красунею .. І свято, і острах підіймалися в його душі (М. Стельмах);

Те, що мати .. врочисто проказувала їх [молитви], породжувало неясний солодкий острах (Я. Качура);

Кожного разу відчував острах і хвилювання – .. чи не зустріне в її очах відчуженість? (О. Бердник).

Наво́дити (наганя́ти і т. ін.) / навести́ (нагна́ти і т. ін.) о́страх див. наво́дити.

○ (1) Без о́страху, у знач. присл.:

а) не виявляючи страху, побоювання; впевнено.

Мисливець без остраху наближався до звіра;

б) нічого не приховуючи; прямо, відверто.

Дивитися на життя без остраху;

(2) З о́страхом, у знач. присл. – боязко, з почуттям страху.

З острахом бідний орач позира на незорану ниву, На коненята свої, на мозолі на руках (І. Франко);

З острахом, недовір'ям і цікавістю дивилися бранці на хмаристий кряж (З. Тулуб);

(3) З о́страху, у знач. присл. – від страху, з переляку.

Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (М. Коцюбинський).

◇ Страх (о́страх, жах) бере́ (обгорта́є, обійма́є, обніма́є, охо́плює і т. ін.) / узя́в (обгорну́в, обійня́в, обня́в, охопи́в і т. ін.) кого <�Страх нахо́дить (напада́є) / найшо́в (напа́в) на кого> див. страх¹.