острах

НЕСПО́КІЙ (відсутність душевного спокою), НЕПОКІ́Й рідше, НЕЗЛА́ГОДА, ХВИЛЮВА́ННЯ підсил., СУМ'ЯТТЯ́ підсил., КАЛАМУ́ТЬ підсил. розм., НЕВПО́КІ́Й заст.; ЗАНЕПОКО́ЄННЯ, О́СТРАХ, ТРИВО́ГА підсил. (у передчутті чогось недоброго, поганого). Чорна ніч таїла в собі дух неспокою, передчуття якоїсь невловимої тривоги (Я. Качура); З душею, повною переживань і непокою, ходив Цзі по шляху (О. Досвітній); Богдан не хотів при Штепі признаватись Степурі у своїх незлагодах душевних та гризотах (О. Гончар); Мстислав намагався бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (А. Хижняк); Владислав Вікентійович повертався з села до інституту. В душі його — сум'яття, в голові — безладне клуботання думок (І. Волошин); До дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (С. Голованівський); "Швидко повернетесь?" А в очах і туга, і занепокоєння. Передчувало, мабуть, дитяче серце (Ю. Збанацький); Тодозя почувала якусь тривогу в душі, яку, певно, почувають серни, коли углядять рушницю вловчого, націлену на їх серце (І. Нечуй-Левицький). — Пор. збу́дження, 1. турбо́та.

СТРАХ (стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, страшного), О́СТРАХ, МО́ТОРОШНІСТЬ, БОЯ́ЗНЬ, БО́ЯЗКІСТЬ, ПОБО́ЮВАННЯ, ЖАХ підсил., ПО́СТРАХ розм., ОСТРА́ШКА розм., НАСТРА́ШКА розм., ОБА́ВА діал. На прославленого Іскру, що наганяв страх на німців цілої округи, ішли глянути з далеких сіл і хуторів (Григорій Тютюнник); Нас раптом проймає страх — людина тоне (Ю. Яновський); "Ну, такий (пес) як скочить на груди — одразу звалить, не вивернешся", — з острахом подумав Семен (Є. Гуцало); На вулиці було до моторошності порожньо, Немовби містечко вимерло до ноги (П. Панч); Це був незбитий, безсумнівний факт, що та сама мізерна, маленька особа без сліду боязні сиділа на барикаді під градом куль (І. Франко); В голосі її чувся такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось людське м'ясо (М. Коцюбинський); Лесько ще два роки сіяв пострах серед панів і орендарів (В. Гжицький).