отже

О́ТЖЕ¹, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для підсилення висловлюваної думки; адже.

[Сервіллія:] Там був один .. Старий вже дідуган, так той найбільше вабив [хлопця]... Отже кажуть, що він із ним кудись за Тібр подався (Леся Українка);

– Та брешеш! Отже й брешеш! (В. Винниченко);

// Уживається для підкреслення наслідку чого-небудь у значенні от і.

Отже ж то і змалював він солдата, та ще як? Що, я ж кажу, що живий не буде такий бридкий, як то був намальований (Г. Квітка-Основ'яненко);

Зачинили [Кармелюка] у кам'яну .. темницю. Багаті кричали: – Дождавсь, Кармелюк! Отже й заплати Кармелюкові! (Марко Вовчок).

2. Уживається з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чого-небудь.

– То отже слухай, Христино батьківно, – жартує панич. – Будь однині моєю слугою і дай мені, будь ласка, умитися... (Панас Мирний);

[Лукаш:] Так отже слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене сміє ходити, а хто ні, то ліпше сам я знов з ліса заберуся на село (Леся Українка).

3. Уживається в значенні вставного слова при висловленні підсумку; таким чином.

У Джантемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни (З. Тулуб);

Так от і зором не всюди кольори ми виявить можем. Отже, висновуймо, єсть і не торкані барвою речі, Як і позбавлені звуку, позбавлені пахощів власних (М. Зеров);

Року 1859 в Лейпцігу .. вийшла книжечка під заголовком: “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. Отже – зовсім не нова думка, що Пушкін і Шевченко ішли в одному річищі! (М. Рильський).

О́ТЖЕ², спол.

1. Уживається в приєднувальних конструкціях у знач. тому, через те.

Нічого теплого з собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (М. Коцюбинський);

Оця молодиця жила найближче, отже, цілком природно, що її цікавість була найпекучіша (Г. Хоткевич);

Відступали старовинним Перекопським трактом, що проходив якраз через Чаплинку.., отже обминути повстанську свою столицю було неможливо (О. Гончар).

2. рідко. Уживається при вираженні заперечення, протиставлення у знач. але, проте.

Кажуть, що з лиха вмреш, – отже, ні! (прислів'я);

– Може б, і я зумів би зсадити тебе з коня кулею, та, отже, жду, поки ти надумаєшся, чи скакати, чи додому вертатися (П. Куліш);

Він хитнувся, трохи не впав, отже встояв і наче бадьоріше підійшов до полу, де лежала мертва Хівря (Панас Мирний).