отже

О́ТЖЕ¹, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для підсилення висловлюваної думки; адже.

[Сервіллія:] Там був один.. Старий вже дідуган, так той найбільше вабив [хлопця] … Отже кажуть, що він із ним кудись за Тібр подався (Л. Укр., II, 1951, 373);

// Уживається для підкреслення наслідку чого-небудь у значенні оті.

Отже ж то і змалював він солдата, та ще як? Що, я ж кажу, що живий не буде такий бридкий, як то був намальований (Кв.-Осн., II, 1956, 7);

Зачинили [Кармелюка] у кам’яну.. темницю. Багаті кричали: — Дождавсь, Кармелюк! Отже й заплати Кармелюкові! (Вовчок, І, 1955, 362).

2. Уживається з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чого-небудь.

— То отже слухай, Христино батьківно, — жартує панич. — Будь однині моєю слугою і дай мені, будь ласка, умитися… (Мирний, III, 1954, 154);

[Лукаш:] Так отже слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене сміє ходити, а хто ні, то ліпше сам я знов з ліса заберуся на село (Л. Укр., III, 1952, 238).

3. Уживається в значенні вставного слова при висловленні підсумку; таким чином.

У Джантемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни (Тулуб, В степу.., 1964, 165);

Так от і зором не всюди кольори ми виявить можем. Отже, висновуймо, єсть і не торкані барвою речі. Як і позбавлені звуку, позбавлені пахощів власних (Зеров, Вибр., 1966, 183);

Року 1859 в Лейпцігу.. вийшла книжечка під заголовком: "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". Отже — зовсім не нова думка, що Пушкін і Шевченко ішли в одному річищі! (Рильський, X, 1962, 43).

ОТЖЕ², спол.

1. Уживається в приєднувальних конструкціях у знач. тому, через те.

Нічого теплого з собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (Коцюб., III, 1956, 339);

Оця молодиця жила найближче, отже, цілком природно, що її цікавість була найпекучіша (Хотк., II, 1966, 254);

Відступали старовинним Перекопським трактом, що проходив якраз через Чаплинку.., отже обминути повстанську свою столицю було неможливо (Гончар, II, 1959, 85).

2. рідко. Уживається при вираженні заперечення, протиставлення у знач. але, проте.

Кажуть, що з лиха вмреш, — отже, ні! (Укр.. присл.., 1963, 34);

— Може б, і я зумів би зсадити тебе з коня кулею, та, отже, жду, поки ти надумаєшся, чи скакати, чи додому вертатися (П. Куліш, Вибр., 1969, 105);

Він хитнувся, трохи не впав, отже встояв і наче бадьоріше підійшов до полу, де лежала мертва Хівря (Мирний, IV, 1955, 229).