1. Словник української мови у 20 томах

оточення

ОТО́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. оточи́ти 1–4.

План передбачав оточення й знищення армії Врангеля в Таврії, не допускаючи її відходу в Крим (Ю. Яновський);

Танкісти показали себе майстрами оточення ворожих військ (з газ.).

2. Становище, при якому хто-небудь перебуває в кільці військ противника.

Денисові стало точно відомо, хто з їхнього батальйону перебуває в оточенні (О. Гончар);

Танкісти нищили ворожі машини, не давали їм можливості прорватись з оточення (Ю. Збанацький);

// Війська противника, які охоплюють кільцем кого-небудь.

Над самою кручею Дністровою кинулися козаки на поляків і прорвалися крізь їх оточення (О. Довженко);

Стало ясно – не доїхали посланці до штабу, не проскочили крізь вороже оточення (О. Донченко).

3. Навколишня обстановка, яка оточує кого-небудь; середовище.

Лікарі порадили їй змінити оточення і виїхати на село (Леся Українка);

Після спектаклів Сашенька і Микола, повні вражень від вистави і оточення, вертались щасливі додому (В. Гжицький);

Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Толстого, Тургенєва, Короленка, Щедріна (М. Рильський);

– Марнувати життя за картами .. Опуститися, запліснявіти! Бути в такому оточенні! (М. Слабошпицький);

// Люди, які оточують кого-небудь.

– Він народився і виріс схизматиком, але вже довгий час тяжився своїм оточенням і вірою (З. Тулуб);

Ганна .. навчилась керувати не тільки своїм чоловіком, але і його оточенням (Ю. Шовкопляс);

Виростала Леся [Українка] у високоінтелектуальному оточенні, де панувала рідна мова (з наук.-попул. літ.);

Справжній бюрократ не любить, коли хтось в його оточенні надто яскраво міркує (з публіц. літ.).

4. Сукупність предметів, які оточують кого-, що-небудь.

Сидить циган в яскравому оточенні мідяного посуду (Ю. Яновський);

В оточенні вічнозеленім Той скромний підноситься дім... (М. Рильський);

Лютий вітер .. пересилив гірське оточення, прорвався серед скель у затишну балку (Олесь Досвітній).

○ (1) В ото́ченні, у знач. прийм., з род. в. – разом з ким-небудь, у супроводі когось.

Мартин і козаки, що стояли осторонь помосту, в оточенні стольників, радісно усміхалися (Н. Рибак);

На перервах Сашко гордо ходив довгим коридором в оточенні учнів (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оточення — ото́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. оточення — (на війні) п. зашморг, казан, обценьки, мішок; (людське) коло, середовище, довкілля; (довкружжя) АНТУРАЖ. Словник синонімів Караванського
  3. оточення — -я, с. 1》 Дія за знач. оточити 1-3). 2》 Те, що оточує кого-небудь; середовище, довкілля. || Люди, які оточують кого-небудь. В оточенні кого — разом із ким-небудь, у супроводі когось. 3》 Сукупність предметів, які оточують кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. оточення — хохл. (окруженіє) довкілля , середовище Словник чужослів Павло Штепа
  5. оточення — ОТО́ЧЕННЯ (становище, при якому хто-небудь або військовий підрозділ, армія, територія, місто і т. ін. перебуває в кільці військ ворога); ОБЛО́ГА, БЛОКА́ДА (про місто, територію); КІЛЬЦЕ́, ОБХВА́Т рідше, КЛІ́ЩІ розм., КАЗА́Н розм. Словник синонімів української мови
  6. оточення — Ото́чення, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. оточення — ОТО́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. оточи́ти 1-3. План передбачав оточення й знищення армії Врангеля в Таврії, не допускаючи її відходу в Крим (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах