оточення

ОТО́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. оточи́ти 1-3.

План передбачав оточення й знищення армії Врангеля в Таврії, не допускаючи її відходу в Крим (Ю. Янов., II, 1958, 235);

В’язням було невтямки, що цей дозвіл [приносити передачі] був результатом блискучих перемог Червоної Армії, яка успішно завершила оточення і розгром фашистських військ під Сталінградом (Хижняк, Тамара, 1959, 151).

2. Становище, при якому хто-небудь перебуває в кільці військ противника.

Денисові стало точно відомо, хто з їхнього батальйону перебуває в оточенні (Гончар, III, 1959, 155);

Маневруючи, радянські танкісти нищили ворожі машини, не давали їм можливості прорватись з оточення (Збан., Т. Шашло, 1949, 45);

// Війська противника, які охоплюють кільцем кого-небудь.

Над самою кручею Дністровою кинулися козаки на поляків і прорвалися крізь їх оточення (Довж., І, 1958, 275);

Стало ясно — не доїхали посланці до штабу, не проскочили крізь вороже оточення (Донч., І, 1956, 53);

// Умови життя, існування кого-, чого-небудь у чужому йому середовищі.

Нове суспільство створювалось у країні, яка перебувала у ворожому оточенні (До 100-річчя.. В. І. Леніна, 1970, 18).

3. Навколишня обстановка, яка оточує кого-небудь; середовище.

Лікарі порадили їй змінити оточення і виїхати на село (Л. Укр., V, 1956, 416);

Після спектаклів Сашенька і Микола, повні вражень від вистави і оточення, вертались щасливі додому (Гжицький, Вел. надії, 1963, 45);

Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Толстого, Тургенєва, Короленка, Щедріна (Рильський, IX, 1962, 152);

// Люди, які оточують кого-небудь.

— Він народився і виріс схизматиком, але вже довгий час тяжився своїм оточенням і вірою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 103);

Ганна.. навчилась керувати не тільки своїм чоловіком, але і його оточенням (Шовк., Інженери, 1956, 10);

М. Чернишевський та його оточення зустріли Шевченка як сподіваного й бажаного їхнього однодумця і соратника (Літ. Укр., 9.III 1964, 8).

В ото́ченні кого — разом з ким-небудь, у супроводі когось.

Мартин і козаки, що стояли осторонь помосту, в оточенні стольників, радісно усміхалися (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 271);

На перервах Сашко гордо ходив довгим коридором в оточенні учнів (Донч., Вибр., 1948, 76).

4. Сукупність предметів, які оточують кого-, що-небудь.

Сидить циган в яскравому оточенні мідяного посуду (Ю. Янов., І, 1958, 581);

В оточенні вічнозеленім Той скромний підноситься дім… Колись з однодумцями Ленін Стрічався в будиночку тім (Рильський, III, 1961, 114);

Лютий вітер.. пересилив гірське оточення, прорвався серед скель у затишну балку (Досв., Гюлле, 1961, 191);

В оточенні старовинного парку є вузівське містечко.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оточення — ото́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. оточення — (на війні) п. зашморг, казан, обценьки, мішок; (людське) коло, середовище, довкілля; (довкружжя) АНТУРАЖ. Словник синонімів Караванського
  3. оточення — -я, с. 1》 Дія за знач. оточити 1-3). 2》 Те, що оточує кого-небудь; середовище, довкілля. || Люди, які оточують кого-небудь. В оточенні кого — разом із ким-небудь, у супроводі когось. 3》 Сукупність предметів, які оточують кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. оточення — хохл. (окруженіє) довкілля , середовище Словник чужослів Павло Штепа
  5. оточення — ОТО́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. оточи́ти 1–4. План передбачав оточення й знищення армії Врангеля в Таврії, не допускаючи її відходу в Крим (Ю. Яновський); Танкісти показали себе майстрами оточення ворожих військ (з газ.). Словник української мови у 20 томах
  6. оточення — ОТО́ЧЕННЯ (становище, при якому хто-небудь або військовий підрозділ, армія, територія, місто і т. ін. перебуває в кільці військ ворога); ОБЛО́ГА, БЛОКА́ДА (про місто, територію); КІЛЬЦЕ́, ОБХВА́Т рідше, КЛІ́ЩІ розм., КАЗА́Н розм. Словник синонімів української мови
  7. оточення — Ото́чення, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)