оточений
ОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оточи́ти.
На Каховському боці біля самого мосту, оточені командирами, стоять Ворошилов і Будьонний (Гончар, II, 1959, 382);
Од сих печер полою розляглась чимала поляна, оточена лісом і густою заростю чагарника (Стор., І, 1957, 398);
Франція кінця XVIII століття була оточена феодальними і напівфеодальними державами (Ленін, 12, 1970, 338);
Міста-застави були оточені ровом і обнесені двома дерев’яними стінами (Наука.., 12, 1965, 10);
Учитель завжди був оточений шаною в нашій країні (Ком. Укр., 8, 1964, 6);
— Кожне містечко, яке ми будемо брати, готове перетворитися на оточену фортецю,.. кожне горище — в кулеметне гніздо (Довж., І, 1958, 157);
— Може статися таке.., що ми будемо оточені, ну, потрапимо в оточення, — поправився він (Тют., Вир, 1964, 335);
// у знач. ім. ото́чені, них, мн. Ті, кого оточено.
Встановлено зв’язок з оточеними, з відрізаною.. групою однополчан! (Гончар, III, 1959, 155);
// ото́чено, безос. присудк. сл.
Ото тільки вкинуто його [Зінька] в цю півтемну кам’яну яму,.. а вже його звідусіль оточено. Роздивлялися.., розпитувалися [тюремники].., за що потрапив сюди (Гр., II, 1963, 446);
[Гайдай:] Не поспішайте, мічмане, будинок оточено з усіх боків (Корн., І, 1955, 41).
Значення в інших словниках
- оточений — ото́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- оточений — [оточеинией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- оточений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до оточити. || оточено, безос. присудк. сл. || у знач. ім. оточені, -них, мн. Ті, кого оточено. Великий тлумачний словник сучасної мови
- оточений — ОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до оточи́ти. Ксьондз ішов царинкою, оточений гуцулами (Г. Хоткевич); Од сих печер полого розляглась чимала поляна, оточена лісом і густою заростю чагарника (О. Стороженко); У лісовій ущелині.. Словник української мови у 20 томах
- оточений — Ото́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)