отруйний

ОТРУ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який є отрутою; який викликає отруєння.

Синильна кислота надзвичайно отруйна (з наук. літ.);

Рідкий фтороводень – дуже агресивний і отруйний (з навч. літ.);

// Який має в собі отруту; здатний викликати отруєння.

По їх [каміння] голих випнутих боках .. слався м'ясистим листом отруйний молочай (М. Коцюбинський);

Запахло отруйною чемерицею (М. Стельмах);

// Який шкідливо діє на здоров'я людини.

Він – метранпаж, вісім годин у день він стоїть в отруйному пилові своєї друкарні (М. Хвильовий);

Зотлілий дім в отруйному диму... Тут ми жили (С. Голованівський);

// перен. Який згубно діє на кого-, що-небудь; шкідливий.

Та пісня має у собі щось отруйне (М. Коцюбинський);

В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива (С. Васильченко).

2. Який виділяє отруту, що виробляється спеціальними залозами (про плазунів, комах).

Андрійко павуків не ловить. Вони страшні, сірі, .. до того ж усім відомо, що вони отруйні (О. Донченко);

Найбільшою отруйною змією є королівська кобра (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Вони до нас підкрались крадькома, скажені звірі і отруйні гади (М. Бажан);

// Який є органом, що виділяє отруту.

Душать [змії] обох молодят у сувоях тугих найтісніших, Зубом отруйним у тіло впиваючись (М. Зеров, пер. з тв. Лукреція);

Отруйне жало.

3. перен. Злісний, ненависний.

Сьогодні, прориваючись танком, народ у прах повергає звіра зажерного й отруйну його мисль! (П. Тичина);

Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко).