отруйний

ОТРУ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який є отрутою; який викликає отруєння.

Синильна кислота надзвичайно отруйна (Колг. Укр., 9, 1957, 38);

// Який має в собі отруту; здатний викликати отруєння.

По їх [каміння] голих випнутих боках.. слався м’ясистим листом отруйний молочай (Коцюб., І, 1955, 399);

Запахло отруйною чемерицею (Стельмах, II, 1962, 68);

// Який шкідливо діє на здоров’я людини.

Зотлілий дім в отруйному диму… Тут ми жили (Голов., Поезії, 1955, 105);

// перен. Який згубно діє на кого-, що-небудь; шкідливий.

Та пісня має у собі щось отруйне (Коцюб., II, 1955, 231);

В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива (Вас., І, 1959, 259).

Отру́йні речови́ни — біологічні або хімічні речовини, сполуки, здатні отруювати живі організми.

У нестиглих бобах [квасолі].. є гіркі отруйні речовини (Зерн. боб. культ., 1956, 121);

Бомба з отруйними речовинами.

2. Який виділяє отруту, що виробляється спеціальними залозами (про плазунів, комах).

Андрійко павуків не ловить. Вони страшні, сірі, .. до того ж усім відомо, що вони отруйні (Донч., VI, 1957, 485);

Найбільшою отруйною змією є королівська кобра (Наука.., 10, 1965, 43);

*Образно. Вони до нас підкрались крадькома, скажені звірі і отруйні гади (Бажан, І, 1946, 119);

// Який є органом, що виділяє отруту.

Отруйне жало; Отруйний зуб.

3. перен. Злісний, ненависний.

Сьогодні, прориваючись танком, народ у прах повергає звіра зажерного й отруйну його мисль! (Тич., II, 1957, 111);

Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (Собко, Справа.., 1959, 254).