охрещувати

ОХРЕ́ЩУВАТИ, ую, уєш і рідко ОХРЕЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОХРЕСТИ́ТИ, охрещу́, охре́стиш, док.

1. кого і без прям. дод. Справляти обряд хрещення над ким-небудь.

Ввечері охрестили [дитину] і Марком назвали (Т. Шевченко);

– Треба би сими днями охрестити внука, – заговорила теща (О. Маковей);

Вихід із становища було швидко знайдено: треба знову охрестити дитину (О. Донченко);

* Образно. [Автоматник:] Є там [на Дністрі] .. таке собі село Фернатія. Там мене вперше охрестила куля (О. Левада).

2. кого. Давати ім'я, називати під час обряду хрещення.

Коли вродилась дитина, Настя змила її гіркими слізьми. Охрестили дитину Івасиком (М. Коцюбинський);

// кого, що, ким, чим, перен., розм. Давати кому-, чому-небудь якесь найменування, назву, прізвисько.

[Храпко:] Чого ж він крутивертень? [Передерій:] Так його усі добрі люди охрестили (Панас Мирний);

Сагайда жартома охрестив його “капельмейстером зведеного оркестру” (О. Гончар);

Яновський охрещує свою нову збірку – “Короткі історії” (з мемуарної літ.).

3. кого, що. Робити рукою знак хреста над ким-, чим-небудь для благословення або заклинання; перехрещувати.

– Два ченця [ченці] мене охрещують і святою водою обкроплюють (Г. Квітка-Основ'яненко);

Іван Хреститель воду охрещає (Сл. Б. Грінченка);

Він стояв і зляканими очима дивився на діда, .. на його смутний погляд, на хрест, котрим охрестив себе дід (Панас Мирний);

Верига охрестив їх пучкою, мов зерно саджав у рахманну ріллю (П. Панч).