паля

ПА́ЛЯ, і, ж.

1. Стовп, що забивається в ґрунт як опора для якої-небудь споруди.

Посеред ставу убито чотири палі товстеньких, а угорі позв'язано вірьовками та .. якось-то хитро та мудро попереплутувано (Г. Квітка-Основ'яненко);

Тут, на мосту, він намацав товсту дубову палю, що її шофери, які узимку возили з лісу ломаччя, поклали для певності між трухлих дошок (В. Дрозд).

2. Загострений з обох кінців кілок, який вбивають, вкопують у землю як опору для чого-небудь або як огорожу.

Загородили [рибалки] загороду для кухаря, на кухарський курінь, закопали в пісок палі, примостили зверху балку й повішали казани (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. Молодці рубали грубі ялиці, загострювали їх з обох кінців, мов палі (І. Франко);

// перен. Старовинний спосіб смертної кари, при якому засудженого страчували, насаджуючи на такий кілок.

[Яким:] Народ так плавом і пливе до Хмельницького. [Золотницький:] На тих, хто повстає, суть шибениці й палі (Б. Грінченко);

Ще тоді, коли Семен із Силантієм переступили поріг до покоїв “царевича”, вони були вже засуджені на палю (Іван Ле);

До січового товариства приймали тих, хто внутрішньо був готовий і до палі, і до четвертування (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Ті, що її [Україну] посадили на цю апокаліптичну палю, плекають свої чорні сподівання, якими вони, вампірячи, й можуть існувати (з публіц. літ.).

На па́лю (на паль) садови́ти (саджа́ти, сади́ти, збива́ти) / посади́ти (зби́ти) див. садови́ти;

(1) На па́лях – високо на помості, насланому на спеціально вбиті в ґрунт стовпи.

Убогі хижі на бамбукових палях туляться біля самої води (Ю. Бедзик).