панич

ПАНИ́Ч, а́, ч.

1. іст. Молодий неодружений син пана, пані (у 1 знач.).

– У нашої старої пані Малії паничі були; Таки однолітки зо мною. Вона й бере мене в покої Синкам на виграшку (Т. Шевченко);

Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? Ага, либонь панич Льольо з сусідньої економії у гості їдуть до двору (М. Коцюбинський);

Молодий панич, побачивши з вікна медвинського чумака, вийшов на поріг (М. Стельмах);

// перен., ірон., зневажл. Молода людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповідав нічого на Їжакове привітання (І. Франко);

Тихий і слухняний, до старших привітний, став Шовкун кидатись у вічі старшим .. Зробився паничем хоч куди! (Панас Мирний).

2. Неодружений молодий чоловік, що належав до привілейованих верств населення.

Їй одчинив гарний панич у студентському убранні (Леся Українка);

– Молоде ж воно, хочеться радості. А тут все сама та сама. – А що ж я їй – паничів зі Львова буду спроваджувати для розривки, чи як? (Г. Хоткевич);

// Зніжений, розпещений молодий чоловік; білоручка.

Своїм ніжним білим лицем і тонкими бровами він нагадував Вутаньці панича (О. Гончар);

* У порівн. Шестірний дивився уже паничем, тендітним, чистим паничем; на йому сорочка – як сніг; каптанок – як з голочки (Панас Мирний).

△ (1) Кру́чені паничі́ – багаторічна витка декоративна рослина родини берізкових із великими лійкуватими квітками.

Навколо неї [груші] дівчина щовесни насівала кручених паничів та королевого цвіту (О. Гончар);

На фоні білих стін чітко .. малювались стрункі рожі .. і химерне пагіння кручених паничів (Д. Ткач).