панський

ПА́НСЬКИЙ, а, е.

Прикм. до пан, па́ні 1, 2.

Віковічна боротьба двох станів, панського й мужичого, .. ніколи не кінчалась (М. Коцюбинський);

// Належний панові, пані.

І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий – На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі (Т. Шевченко);

– Самі зібралися, щоб у жнива бастувати. То мені треба було побігти в панський двір скликати челядь та й тих, які в лісі працюють (М. Стельмах);

// Власт. панові, пані.

Життя Мар'їне, як на долоні, стояло перед нею, гірке та непривітне, зламане панськими вчинками (Панас Мирний);

Мені здається, чи не походить ся думка про “дві правди” ще й від панського страху перед освіченим мужиком (Леся Українка);

// Признач. для пана, пані, розрахований на пана, пані.

Ще до обіда [обіду], перед панським другим сніданком, панна Юзя пробігла мазурковим кроком по довгій жовтенькій, мов золотій, стежці до альтанки (Леся Українка);

І піп з хрестом в руці давав нам ніж у руки і за об'їдки з панського стола на брата брата слав під молитовні звуки, й морями наша кров в сліпій борні текла (В. Сосюра);

// Такий, як у пана, пані.

Старі ворота поламав Чіпка, а приробив дощані, панські (Панас Мирний);

– Ходіть допоможете його [пацю] злапати. Нинька мусимо мати вечерю не хлопську, а панську (Григорій Тютюнник);

// перен., ірон., зневажл. Благородний, делікатний і т. ін.

Вигнав надвір квочку з курчатами і прищикнув одно дверима так, що воно запищало, як навіжене. – Яке панське! – лаяв його Йонька, всідаючись під хатою клепати коси (Григорій Тютюнник).