панщанник
ПАНЩА́ННИК, а, ч., іст.
Селянин, що відробляв панщину; кріпак.
Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка (І. Нечуй-Левицький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- панщанник — панща́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- панщанник — -а, ч. Селянин, що відробляв панщину; кріпак. Великий тлумачний словник сучасної мови
- панщанник — I. КРІПА́К (особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин), ПАНЩА́ННИК, ПАНЩА́НИН, ХОЛО́П заст., КМЕТ (КМЕТЬ) заст.; О́ТЧИЧ (селянин у Росії, Литві та Україні в XV-XVІІ ст., предка якого позбавлено права переходу). Словник синонімів української мови
- панщанник — ПАНЩА́ННИК, а, ч. Селянин, що відробляв панщину; кріпак. Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка (Н.-Лев., II, 1956, 368). Словник української мови в 11 томах