панюга
ПАНЮ́ГА, и, ч.
Збільш. до пан.
Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, – так тому й бути (Панас Мирний);
Настя задумалась, – він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, – вчительки духу його бояться, проте до неї він ласкавий, хвалив її перед іншими (С. Васильченко);
* У порівн. Ясь розкидався на широкій канапі, мов справдішній панюга (І. Нечуй-Левицький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- панюга — паню́га іменник чоловічого роду, істота пан зневажл. Орфографічний словник української мови
- панюга — див. багатий; пан Словник синонімів Вусика
- панюга — -и, ч., зневажл. Збільш. до пан. Великий тлумачний словник сучасної мови
- панюга — ПАНЮ́ГА, и, ч. Зневажл. до пан. Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, — так тому й бути (Мирний, І, 1949, 208); Настя задумалась, — він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, — вчительки духу його бояться... Словник української мови в 11 томах
- панюга — Панюга, -ги м. ув. отъ пан. Роскидався на широкій канапі мов справдешній панюга. Левиц. І. 220. Словник української мови Грінченка