1. Словник української мови в 11 томах

панюга

ПАНЮ́ГА, и, ч. Зневажл. до пан.

Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, — так тому й бути (Мирний, І, 1949, 208);

Настя задумалась, — він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, — вчительки духу його бояться, проте до неї він ласкавий, хвалив її перед іншими (Вас., І, 1959, 220);

*У порівн. Ясь розкидався на широкій канапі, мов справдішній панюга (Н.-Лев., І, 1956, 162).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. панюга — паню́га іменник чоловічого роду, істота пан зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. панюга — див. багатий; пан Словник синонімів Вусика
  3. панюга — -и, ч., зневажл. Збільш. до пан. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. панюга — ПАНЮ́ГА, и, ч. Збільш. до пан. Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, – так тому й бути (Панас Мирний); Настя задумалась, – він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, – вчительки духу його бояться... Словник української мови у 20 томах
  5. панюга — Панюга, -ги м. ув. отъ пан. Роскидався на широкій канапі мов справдешній панюга. Левиц. І. 220. Словник української мови Грінченка