пекти

ПЕКТИ́, печу́, пече́ш; мин. ч. пік, пекла́, ло́; недок.

1. що. Готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на вогні або на жару (у печі, в духовці і т. ін.).

Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис);

На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м'яса в казани наклали, Варили страву і пекли (І. Котляревський);

– А в нас оце в Троянівці пастухи картоплю печуть, – мріяв уголос Марко. – Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі, позагортають у попіл і печуть (Григорій Тютюнник).

2. що, перен., зневажл. Виготовляти що-небудь дуже швидко, у великій кількості.

Я недотепний пекти оповідання як оладки (Панас Мирний);

Пошарпана містечкова друкарня бадьоро рипала єдиним тут маховиком – пекла стандартизовані відозви (Я. Качура);

// без дод. Робити що-небудь швидко.

[Гаврик:] Але я ще раз попробую те ж коліно. Музики, печіть далі!.. (М. Кропивницький).

3. що і без дод. Надмірно гріти, палити, обдавати жаром.

А без долі біле личко – Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі (Т. Шевченко);

Сонце стояло серед неба і страшенно пекло (М. Коцюбинський);

[Дівчата:] Прощавайте, соколи наші .. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать (С. Васильченко);

// безос.

[Кирило:] Ну, та й пече! аж потом обливає (Панас Мирний).

4. що у що і без дод. Виклика́ти відчуття фізичного болю від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого.

Розчесала [мати Потапові] волосся і вже на порозі за пазуху вклала гарячий пиріг. Пиріжок пік йому груди (М. Коцюбинський);

Свічка на триніжку неясно горіла: знай гніт нагоряв-жужелився, й знай його зривала або Мотря або Галя, кленучи вогонь, що так немилосердно пік у пучки (Панас Мирний);

Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них спокійно: печуть (О. Гончар);

// безос.

Ноженята в густім пилу. Кругом пече, а особливо в босі п'яти... (В. Сосюра);

// кого чим. Катувати розпеченим знаряддям.

[Хмельницький:] Тебе, старого Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залізом і вогнем пекли, здирали шкуру, – ні, ніколи (О. Корнійчук);

// Виклика́ти відчуття, схожі на ті, що виникають від дії вогню, жару (про дію морозу, вітру; про укуси комах, уколи колючих рослин і т. ін.).

[Горнов:] А бісові комарі аж печуть (М. Кропивницький);

Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг (Ю. Яновський);

Колючі вітри Балтійського моря пекли йому обличчя (В. Кучер);

З розгону Юра врізається в зарослі кропиви. Кропива по плечі, вона інколи дістає до лиця, вона жалить і пече (Ю. Смолич);

Денис повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Григорій Тютюнник);

// Виклика́ти хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін.

Раз у раз його корчило, пекла згага, і він пив, силкуючись її залити (Б. Грінченко);

Жар, що немилосердно пік його ночами, притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (М. Стельмах);

// безос.

Під серцем як вогнем пекло, під груди підпирало (Панас Мирний);

// безос.

Ох, як пече! Води, водиці! Так! Легше стало! (І. Франко);

// Виклика́ти різкий, сильний біль.

Одного разу рана так пекла, що зморений Юрій тільки на ранок заснув (П. Кочура);

// Виклика́ти гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.).

[Сінон:] Ось на перчину, трохи посмачи! [2-й вартовий:] Пектиме дуже (Леся Українка).

5. без дод., безос., перев. з інфін. Хотітися, кортіти.

Танцювати аж пече, А робота не втече (Л. Забашта).

6. кого або зі сл. душу, серце, мозок і т. ін., також у сполуч. зі сл. вогнем, без дод., перен. Завдавати кому-небудь глибоких моральних страждань; мучити, непокоїти.

– Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилю спокою, поки тото не зроблю (І. Франко);

Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко);

Регіт пік Валю огнем. Найбільше допікало Валі те, що не знав він, з чого, власне, сміються (С. Васильченко);

Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський);

Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а – жаль (Ю. Збанацький);

Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (О. Донченко).

7. кого, розм. Дорікати кому-небудь, лаяти когось і т. ін.

– Баронеса вередує безперестанку. Сьогодні мені на цілий вокзал сорому наробила: привселюдно пекла мене за якийсь нікчемний спирт (Леся Українка);

Думала [Зінька], прожене Матюха. Коли ж ні. Тільки поїдом їсть, слова не скаже без образи. Та вже терпить. Хоч як буває пече, – мовчить, мов у рот води набере (А. Головко);

// Висміювати кого-небудь, дошкуляти комусь.

– Що це ти тупцюєшся, Панасе, наче тебе пропасниця трусить? – кинув насмішкувато Дригожила. – Не печи мене! – виписнув похмуро Канушевич (Г. Коцюба).

◇ (1) [Аж] під п'я́ти пече́ кого, кому і без дод. – хто-небудь не може встояти на місці від нетерпіння; комусь не терпиться.

Підкрались під нову хату. Гриць свиснув; переждав трохи, свиснув удруге... утретє... Все нічого не чути. А мене аж під п'яти пече (Марко Вовчок);

[Кулішевич:] То що з нею станеться? Прийде – надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть і провідайте... (М. Старицький);

Коло́ти (випіка́ти, пекти́, вибива́ти і т. ін.) о́чі див. коло́ти;

(2) Пекти́ [аж] до живо́го [се́рця] кого і без дод. – дуже дорікати кому-небудь, лаяти когось.

[Юда:] І все такі слова вразливі, гострі, що краще б він уже налаяв просто, ніж так пекти аж до живого серця (Леся Українка);

Скоро Гопченко втратив всяку владу над нею. Він підозрівав, що винен у всьому Коропов, пік її до живого (В. Земляк);

(3) Пекти́ в са́мі печінки́ кого – дуже дошкуляти комусь чим-небудь надзвичайно вразливим.

– Набрехала Параска, що в мене [Палажки] голова лиса. Це ж вона пече мене в самі печінки (І. Нечуй-Левицький);

(4) Пекти́ ду́шу (се́рце) кому і без дод. – завдавати кому-небудь великих моральних страждань; мучити, непокоїти когось.

Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а – жаль (Ю. Збанацький);

Аж скорчилася від болю – так той лист пік їй душу (В. Речмедін);

Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (О. Донченко);

(5) Пекти́ очи́ма кого – дивитися на когось невідривно, пронизливим гострим поглядом.

Корній Кирилович не дав договорити Малецькій. Він звівся на ноги, крутий, зблідлий, .. пік оратора чорними сердитими очима (Ю. Збанацький);

(6) Пекти́ п'я́ти кому – настигати, наздоганяти кого-небудь (при косінні).

Відпочивши, знову зайняли ручки. Тепер уже Оксен вів перед, а Василева коса пекла йому п'яти (А. Дімаров);

(7) Пекти́ ру́ку (ру́ки) – викликати докори сумління, почуття сорому, переживання і т. ін.

Жебраний хліб, кажуть, руку пече, але жебране слово кохання – душу морозить (Леся Українка);

(8) Пекти́ / спекти́ ра́ків (ра́ки, ра́ка) – червоніти перев. від сорому, ніяковіти і т. ін.

Червоній, Колодо, печи раків, коли не послухав старших, як картоплю кагатував (В. Кучер);

Куропатенко почервонів, .. звичайно, заслужено спік раків – законів конспірації треба суворо додержувати і між собою (Ю. Смолич);

– Ти бачила, Оленко, як Сава раки пік? Не знав, куди очі діти (О. Копиленко);

Чорнокнижний неуважно, за звичкою, перехрестився на розкішний, з червоного дерева кіот, потер лівою рукою щоку, оту, яка й досі пекла рака, та й почав потихеньку вкладати в торбину клинці своєї бороди (М. Стельмах);

Государ всія Русі спік рака, обличчя хутко спаленіло плямами (О. Ільченко).

(9) Пече́ (гори́ть) ко́ло се́рця (під се́рцем) у кого, кому – хто-небудь відчуває пекучий біль у грудях.

У голові в Уляни зовсім помутилося .. Під серцем у неї горить, пече (Панас Мирний);

– Чогось мені коло серця пече, як огнем, – каже Ганна (Марко Вовчок).

◇ Со́вість (сумлі́ння) му́чить (гризе́, пече́) див. со́вість;

(10) Хоч на вогні́ (вогне́м) печи́ кого – що не роби кому-небудь.

Такий уже чоловік був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на огні печи, він жартуватиме (Марко Вовчок);

– І годі! Ні слова не скажу більш, Хоч ти мене вогнем печи (А. Головко);

Хоч ріж (рі́жте) [і печи́ на вогні́] див. рі́зати;

(11) Як (мов, ні́би і т. ін.) вогне́м (огне́м) пекти́:

а) (кому) хто-небудь зазнає сильного болю; у когось дуже болить щось.

– Чогось мені коло серця пече як огнем, – каже Ганна, – і встояти не можу. Ледве до ниви доплелася (Марко Вовчок);

б) (кого) хто-небудь занепокоєний чимсь, дуже переживає, хвилюється.

– Розкажи ж нам, Одаречко, усі пригоди свої, любко, – кажу їй. – Та розкажи ж бо, розкажи! Нехай послухають! – каже брат та й вийшов з хати, мов його огнем пекло (Марко Вовчок);

в) викликати, спричинювати сильні страждання, моральні муки.

Старий Пруденко й не дивився на Докійку: чуже щастя жалило його, як кропивою, пекло, як вогнем (М. Лазорський).