пекти

ПЕКТИ́, печу́, пече́ш; мин. ч. пік, пекла́, ло́; недок.

1. перех. Готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на вогні або на жару (у печі, в духовці і т. ін.).

Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис, 1864, № 7336);

На другий день раненько встали, Огонь на дворі розвели І м’яса в казани наклали, Варили страву і пекли (Котл., І, 1952, 90);

— А в нас оце в Троянівці пастухи картоплю печуть, — мріяв уголос Марко. — Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі, позагортають у попіл і печуть (Тют., Вир, 1964, 340).

◊ Пекти́ ра́ків див. рак.

2. перех., перен., зневажл. Виготовляти що-небудь дуже швидко, у великій кількості.

Я недотепний пекти оповідання як оладки (Мирний, V, 1955, 421);

Пошарпана містечкова друкарня бадьоро рипала єдиним тут маховиком — пекла стандартизовані відозви (Кач., II, 1958, 353);

// неперех. Робити що-небудь швидко.

[Гаврик:] Але я ще раз попробую те ж коліно. Музики, печіть далі!.. (Кроп., V, 1959, 173).

3. перех. і неперех. Надмірно гріти, палити, обдавати жаром.

А без долі біле личко — Як квітка на полі: Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі (Шевч., І, 1963, 25);

Сонце стояло серед неба і страшенно пекло (Коцюб., І, 1955, 61);

[Дівчата:] Прощавайте, соколи наші.. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать (Вас., III, 1960, 23);

// безос.

[Кирило:] Ну, та й пече! аж потом обливає (Мирний, V, 1955, 141).

4. перех. і неперех. Виклика́ти відчуття фізичного болю від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого.

Розчесала [мати Потапові] волосся і вже на порозі за пазуху вклала гарячий пиріг. Пиріжок пік йому груди (Коцюб., II, 1955, 280);

Свічка на триніжку неясно горіла: знай гніт нагоряв-жужелився, й знай його зривала або Мотря або Галя, кленучи вогонь, що так немилосердно пік у пучки (Мирний, І, 1949, 408);

Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них спокійно: печуть (Гончар, І, 1959, 38);

// безос.

Ноженята в густім пилу. Кругом пече, а особливо в босі п’яти… (Сос., II, 1958, 358);

// кого чим. Катувати розпеченим знаряддям.

[Хмельницький:] Тебе, старого Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залізом і вогнем пекли, здирали шкуру, — ні, ніколи (Корн., І, 1955, 243);

// Виклика́ти відчуття, схожі на ті, що виникають від дії вогню, жару (про дію морозу, вітру; про укуси комах, уколи колючих рослин і т. ін.).

[Горнов:] А бісові комарі аж печуть (Кроп., І, 1958, 390);

Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг (Ю. Янов., II, 1954, 210);

Колючі вітри Балтійського моря пекли йому обличчя (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 5);

З розгону Юра врізається в зарослі кропиви. Кропива по плечі, вона інколи дістає до лиця, вона жалить і пече (Смолич, II, 1958, 48);

Денис повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Тют., Вир, 1964, 341);

// Виклика́ти хворобливе відчуття жару, печії, паління і т. ін.

Раз у раз його корчило, пекла згага, і він пив, силкуючись її залити (Гр., II, 1963, 492);

Жар, що немилосердно пік його ночами, притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (Стельмах, II, 1962, 395);

// безос.

Під серцем як вогнем пекло, під груди підпирало (Мирний, IV, 1955, 223);

// безос.

Ох, як пече! Води, водиці! Так! Легше стало! (Фр., XIII, 1954, 439);

// Виклика́ти різкий, сильний біль.

Одного разу рана так пекла, що зморений Юрій тільки на ранок заснув (Кочура, Зол. грамота, 1960, 187);

// Виклика́ти гострі смакові відчуття (про перець, часник і т. ін.).

[Сінон:] Ось на перчину, трохи посмачи! [2-й вартовий:] Пектиме дуже (Л. Укр., II, 1951, 321).

◊ Пекти́ очи́ма кого — дивитися на когось невідривно, пронизливим гострим поглядом.

Корній Кирилович не дав договорити Малецькій. Він звівся на ноги, крутий, зблідлий,.. пік оратора чорними сердитими очима (Збан., Малин, дзвін, 1958, 135);

Пекти́ ру́ки (ру́ку) — виклика́ти докори сумління, почуття сорому, переживання і т. ін.

Жебраний хліб, кажуть, руку пече, але жебране слово кохання — душу морозить (Л. Укр., III, 1952, 584);

Під п’я́ти пече́ кому — хтось не може встояти на місці від нетерплячки; комусь не терпиться.

[Кулішевич:] Та що з нею станеться? Прийде — надивитесь… А коли під п’яти пече, то біжіть і провідайте… (Стар., Вибр., 1959, 396).

5. неперех., безос., перев. з інфін. Хотітися, кортіти.

Танцювати аж пече, А робота не втече (Забашта, Квіт.., 1960, 106).

6. перех. і неперех., кого або із сл. душу, серце, мозок і т. ін., а також у сполуч. із сл. вогнем, перен. Завдавати кому-небудь глибоких моральних страждань; мучити, непокоїти.

— Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилю спокою, поки тото не зроблю (Фр., II, 1950, 348);

Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445);

Регіт пік Валю огнем. Найбільше допікало Валі те, що не знав він, з чого, власне, сміються (Вас., II, 1959, 187);

Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (Рильський, II, 1960, 156);

Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а — жаль (Збан., Єдина, 1959, 88);

Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (Донч., II, 1956, 416).

7. перех., розм. Дорікати кому-небудь, лаяти когось і т. ін.

— Баронеса вередує безперестанку. Сьогодні мені на цілий вокзал сорому наробила: привселюдно пекла мене за якийсь нікчемний спирт (Л. Укр., III, 1952, 523);

Думала [Зінька], прожене Матюха. Коли ж ні. Тільки поїдом їсть, слова не скаже без образи. Та вже терпить. Хоч як буває пече, — мовчить, мов у рот води набере (Головко, II, 1957, 87);

// Висміювати кого-небудь, дошкуляти комусь.

— Що це ти тупцюєшся, Панасе, наче тебе пропасниця трусить? — кинув насмішкувато Дригожила. — Не печи мене! — виписнув похмуро Канушевич (Коцюба, Нові береги, 1959, 93).