перекочувати

ПЕРЕКОЧУВА́ТИ див. перекочо́вувати.

ПЕРЕКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.

1. що. Котити, переміщаючи з місця на місце або на інше, в інше місце.

Веселі шляхтичі на дивину таку, Неначе комашня, збігаються юрбою І перекочують барила під покої (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

Там, на дні, сильна течія перекочує камені, стикає їх один з одним, розбиває, перетирає на пісок і глину (з навч. літ.);

Івась лежав у кутку розкинувшись .. Дід перекотив його на сіряк (Панас Мирний);

// Перевертати з боку на бік.

Тієї ночі Дарка переверталася з боку на бік, начебто хто бочку перекочував (Ірина Вільде);

// через що. Котити, переміщаючи через яку-небудь перепону.

Камінь вгору котив він, коли вже його через гребінь Перекотить лишалось; назад весь тягар обертався (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

2. що. Перевозити, пересувати на колесах з місця на місце, на інше місце (віз, бричку, екіпаж і т. ін.).

Кілька танків .. були незабаром підбиті вогнем артилерії, яку бійці на руках перекочували, щоб зручніше було бити по рухомих цілях (О. Гончар).

3. що. Переміщати з місця на місце, на інше місце (про вітер, течію і т. ін.).

Вітер перекочував через місяць вали чорних хмар (О. Донченко);

А туга... се як море: перекотить всі хвилі, з краю в край по цілім світі (Леся Українка);

// перен. Надавати руху, схожого на рух хвиль.

Левко спритно руками завис на конях, вони .. на відгомін пострілу хвилями перекочували шкіру (М. Стельмах).

4. без дод. Розноситися, лунати, розлягатися перекотисто (про звуки).

Не бачать [запорожці]: заквітли лапки звіробою. І не чують: громи перекочують глухо (А. Малишко);

Всю ніч бухкали постріли. Один розірве хуртовину й рокотом перекотить аж до парку, а другий .. замовкне (П. Панч).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me