перше

ПЕ́РШЕ, присл.

1. До цього часу; колись, раніше.

Зеленіють по садочку Черешні та вишні; Як і перше виходила, Катерина вийшла. Вийшла, та вже не співає, Як перше співала (Т. Шевченко);

Чимало літ минуло. Ївга .. вже не та стала, що перше була! (Марко Вовчок);

Хлопці не забарились довідатися, хто така вона, хто її батько, де живе, де була перше (С. Васильченко).

2. Перед чимсь іншим; спочатку, спершу.

Перше у волок подивися, тоді рибкою й хвалися (прислів'я);

Кайдашиха привітала старшу невістку перше солодкими медовими словами, а потім уже дала їй покуштувать полину (І. Нечуй-Левицький);

Яшко перейшов на другий бік [вулиці] і в ворота зайшов – там хатинка убога підсліпувато на вулицю дивилась... Заглянув у шибку перше: прядуть (А. Головко).

3. у знач. прийм., з род. в., розм., рідко. Раніше від кого-, чого-небудь; перед ким-, чим-небудь.

Турбувався [Лушня] тільки про одно: коли б перше Чіпки побачитись з Петром та Якимом, та наструнчити їх, щоб уже в один голос співали... (Панас Мирний);

Начальник станції, перше всіх прибігши вранці, вже наводить всюди лад (Н. Забіла).

4. діал. Вперше.

Христя не перше це чує про міську роботу (Панас Мирний).

○ (1) Пе́рше [,] ніж (як), у знач. спол. – уживається в підрядному реченні перед назвою дії, що відбулася або має бути виконана після дії головного речення.

Як кремінь і криця стялись роди – Гутенюки з Палійчуками, і перше, ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі (М. Коцюбинський);

Стікаючи кров'ю, страшний, відбивався від панів лицар Кукубенко. Але перше ніж наспіли до нього козаки, спис пробив йому груди (О. Довженко);

Дядько Андрій тим часом, перше як рушити, наставив долоню над очима і пильно подивився у степ на шлях (А. Головко).