перше

ПЕ́РШЕ, присл.

1. До цього часу; колись, раніше.

Зеленіють по садочку Черешні та вишні; Як і перше виходила, Катерина вийшла. Вийшла, та вже не співає, Як перше співала (Шевч., І, 1963, 24);

Чимало літ минуло. Ївга.. вже не та стала, що перше була! (Вовчок, І, 1955, 96);

Хлопці не забарились довідатися, хто така вона, хто її батько, де живе, де була перше (Вас., І, 1959, 152).

2. Перед чимсь іншим; спочатку, спершу.

Перше у волок подивися, тоді рибкою й хвалися (Укр.. присл.., 1955, 179);

Кайдашиха привітала старшу невістку перше солодкими медовими словами, а потім уже дала їй покуштувать полину (Н.-Лев., II, 1956, 322);

Яшко перейшов на другий бік [вулиці] і в ворота зайшов — там хатинка убога підсліпувато на вулицю дивилась… Заглянув у шибку перше: прядуть (Головко, І, 1957, 176).

Пе́рше [,] ніж (як), у знач. спол. — уживається в підрядному реченні перед назвою дії, що відбулася або має бути виконана після дії головного речення.

Як кремінь і криця стялись роди — Гутенюки з Палійчуками, і перше, ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі (Коцюб., II, 1955, 310);

Стікаючи кров’ю, страшний, відбивався від панів лицар Кукубенко. Але перше ніж наспіли до нього козаки, спис пробив йому груди (Довж., І, 1958, 261);

Дядько Андрій тим часом, перше як рушити, наставив долоню над очима і пильно подивився у степ на шлях (Головко, І, 1957, 332).

3. у знач. прийм., з род. в., розм., рідко. Раніше від кого-, чого-небудь; перед ким-, чим-небудь.

Турбувався [Лушня] тільки про одно: коли б перше Чіпки побачитись з Петром та Якимом, та наструнчити їх, щоб уже в один голос співали… (Мирний, І, 1949, 314);

Начальник станції, перше всіх прибігши вранці, вже наводить всюди лад (Забіла, У.. світ, 1960, 11);

Пе́рше усього́ (всього́) — перед усім іншим, у першу чергу; насамперед.

Перше усього подумаймо: чи ми ж на сім світі вічні? (Кв.-Осн., II, 1956, 22).

4. діал. Вперше.

Христя не перше це чує про міську роботу (Мирний, III, 1954, 68).