питання

ПИТА́ННЯ, я, с.

1. Звертання до кого-небудь, яке потребує відповіді, роз'яснення і т. ін.

– Невже пак ви й справді пили з нею чай в гостях? – не втерпіла зацікавлена Галецька, і те питання якось вислизнуло в неї з рота недоброхіть (І. Нечуй-Левицький);

Ми, збившись у гурт, намагались відповісти Жабі на її запити і самі засипали її питаннями (Олесь Досвітній).

2. яке, про кого – що. Положення, справа, предмет, які вимагають розв'язання, обговорення, уваги і т. ін.

Коли вже зачепили всі питання Про бога й про посмертне проживання, То й я вам думку висловлю свою (Леся Українка);

Немало складних питань ставило життя .. день у день (С. Журахович);

Питання про красу в нашому .. мистецтві треба порушити і про нього слід говорити (О. Довженко);

Радити Вам, які саме книжки поперекладати – не почуваюся на силі, бо це питання великої ваги (М. Коцюбинський);

– О, це питання складне, над ним я саме роздумую в ці дні (О. Гончар);

Конкретне питання.

3. чого. Справа або обставина, що стосується чого-небудь або залежить від чогось.

Хіть напала мандрувати, Аж молодшає чуття; Годі ум багнітувати Над питаннями життя (П. Грабовський);

– Визнання нас французами – питання днів. – А що нам з того визнання? Яка користь? (А. Головко).

(1) Відкри́те пита́ння – нерозв'язане питання, проблема.

Формула матеріалізму “буття визначає свідомість” .. відкрита для волюнтаризму й утопізму тому, що залишає відкритим питання “а що визначає буття?” (з публіц. літ.);

(2) Жіно́че пита́ння – питання рівноправності жінки з чоловіком.

Видно, справді, у вас в Галичині “жіноче питання” дуже в моді тепер, бо Ви раз у раз на його звертаєте (Леся Українка);

Закида́ти (засипа́ти) / заки́дати (заси́пати) пита́ннями див. закида́ти¹;

(3) Пита́ння життя́ й сме́рті – те, від чого залежить існування.

В переляканім захваті, затаївши віддих, дивилася на ту борбу [боротьбу] корчма. Бо то не борба [боротьба] була, а питання життя й смерті. Хтось мав гинути нині (Г. Хоткевич);

Пору́шувати / пору́шити пита́ння див. пору́шувати;

(4) Постає́ (постава́ло) пита́ння, перев. у знач. вставн. сл. – виникає, набуває надзвичайної важливості момент для кого-небудь.

Подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [загорожі] .. Тепер поставало питання, як вернутися назад (Ю. Смолич);

(5) Ритори́чне пита́ння (запита́ння) – одна з фігур поетичної мови, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь.

Вживаючи прийом риторичних запитань, поет [М. Рильський] звертається до читача: “Хіба до Разіна Степана Не йшли вкраїнські бідарі?..” (з навч. літ.);

Ста́вити / поста́вити запита́ння (пита́ння) див. ста́вити;

Ста́вляти пита́ння див. ста́вляти.△ Знак пита́ння (рідше запита́ння) див. знак.

◇ (6) Болю́че (го́стре) пита́ння – назріла, складна для розв'язання проблема, яка дуже турбує, хвилює кого-небудь.

Мені щеміло серце за Жабі .. “Що з нею?” Одного дня це болюче питання було розв'язане: з контори тюрми сповістили, що мені дозволено побачитися з нею (Олесь Досвітній);

Тепер ніхто вже не знімав гострих, пекучих питань, як першого дня, коли Кирило приїхав на дачу (М. Коцюбинський);

(7) Пита́ння стої́ть (ста́виться) ру́ба – про те, що набуває надзвичайної гостроти, важливості для кого-небудь.

Юначе славний, юнко люба! Коли стоїть питання руба, щоб захищати світ новий, – Удар готуй ти лобовий (П. Тичина);

Після визволення Польщі від фашизму питання стояло руба: якою повинна бути ця держава? (з газ.);

Си́пати пита́ння (запита́ння, пита́ннями, запита́ннями) див. си́пати;

Ста́вити / поста́вити пита́ння (спра́ву) ру́ба (ребро́м, рідше усто́рч) див. ста́вити;

(8) Що за пита́ння! – уживається для вираження беззаперечного ствердження чого-небудь (перев. при непотрібному чи недоречному запитанні).

Чи правда, що простий селянин .. може .. стати депутатом парламенту? Що за питання! Звичайно, правда! (О. Гончар).