плювати

ПЛЮВА́ТИ, плюю́, плює́ш; наказ. сп. плюй; недок.

1. Викидати, виштовхувати з рота слину, мокротиння і т. ін.

Він частіше почав смоктати люльку і густо плювати в огонь (В. Гжицький);

– Ай, ай! Заберіть геть банки! – кричав Орлюк, плюючи кров'ю (О. Довженко);

* Образно. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить... (І. Кочерга);

// чим, перен. Вивергати, викидати з себе (ку́лі, вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе часточки чого-небудь.

Старий гриб .. плював чорним .. насінням (Г. Хоткевич);

Що не рейка, частокіл, вагон, – усе плювало кулями (Я. Качура).

2. перен., розм. Виявляти щодо кого-, чого-небудь презирство, байдужість; зовсім не брати до уваги когось або щось.

Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Номис);

Даєш ти, Господи єдиний, Сади панам в твоїм раю, Даєш високії палати. Пани ж неситії, пузаті, На рай твій, Господи, плюють (Т. Шевченко);

[Жандарм:] Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! (І. Франко);

// безос., інфін., у знач. присудка. Уживається для висловлення цілковитої байдужості: “все одно”, “байдуже”.

– Нехай собі – пароплави горять. І – хоч би все згоріло – плювать! (М. Горький).

◇ Плюва́в я <�Плюва́ти я хоті́в> див. я²;

(1) Плюва́ти мені́ (йому́, їм і т. ін.) на кого – що – хто-небудь нехтує кимсь, чимсь.

– Плювати мені на тебе та на твого преосвященного. Як жила, так і житиму! – відказала вона (Панас Мирний);

(2) Плюва́ти на все (на всіх) [і вся]:

а) (грубо) відмовитися від чого-небудь суттєвого, залишити щось у такому стані, як є.

Видно було Корнієві, що не мед-таки Павлові на дачі .. товариша, і розважав трохи, а кінець-кінцем, радив плюнути на все та приїздити додому (А. Головко);

– А панунця хай гамуються і не викрикують тут на мене, бо як мені того буде забагато, то візьму й плюну на все (Ірина Вільде);

б) нехтувати ким-, чим-небудь, не зважати ні на кого, ні на що.

Ця ж, остання [жінка], продає на бульварі бублики (мухи загадили) або гнилі вишні: на фунт півфунта хвостиків, і плює на все і вся (М. Хвильовий);

І на трибуні – як в бою. Буває, чую в залі свист, Та я на всіх і вся плюю! Я – плюраліст! (із журн.);

(3) Плюва́ти / наплюва́ти з висо́кого де́рева (з висо́кої дзвіни́ці) на що, зневажл. – не варто зважати на що-небудь.

– Це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева (Ірина Вільде);

Подумаєш чогось вони про тебе сказали, ну і плювати з високої дзвіниці, – відповіла дуже мудра я (з газ.);

(4) Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в ві́чі (в о́чі, межи́ о́чі і т. ін.) кому – виражати зневагу, презирство до кого-небудь; ображати.

[Явдоха (до Грицька):] Що ж мені плювати тобі у вічі, коли ні ти мені, ні я тобі не заподіяли нічого лихого? (Панас Мирний);

Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарновський);

– Коли ж пан сотник до тебе підійде, щоб шлюб приньмати [приймати], то тут і відкинься. – Отсе справді, що так, – каже Олена, – таки тут йому межи очі і плюну (Г. Квітка-Основ'яненко);

А нехай мине така лиха година, коли .. б діти їм у вічі наплювали (Ю. Яновський);

(5) Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в ду́шу кому – кого-небудь ображати, торкаючись найдорожчого, заповітного.

Погрожував [вчитель], що так цього не залишить, не дозволить собі в душу плювати (О. Гончар);

– Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (М. Зарудний);

– Так, але за що він мені наплював у душу? – пригадав він розмову з Кузем (Григорій Тютюнник);

(6) Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в крини́цю кому, чию – виявляти неповагу до кого-небудь.

Потім деякі Стадницькі почали писатися Стадніковими, .. бо для чого згадувати того хлопа, шляхетність якого починалася з козацьких київ... І ось тепер далекий нащадок простого стадника плює в криницю своїх пращурів (М. Стельмах);

(7) Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в обли́ччя (в лице́, в пи́ку і т. ін.) кому – зневажати, ображати, принижувати когось.

– Це не критика, а наклеп, – сказав Максим. – Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатися! (М. Зарудний);

– Німці в пику плюють, а я витрусь рукавом і знову зуби скалю (І. Цюпа);

(8) Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти, рідше начха́ти) в борщ (в ка́шу) кому – робити кому-небудь щось неприємне, прикре, зле і т. ін., чинити кривду, ображати.

– Ти чого, відьмо недошмаляна [недосмалена], язика, мов халяву, розпустила? Що, тобі Пігловський в борщ плюнув!? (М. Стельмах);

Чи я тобі межу переорав, чи я тобі в борщ начхав (прислів'я).