плювати

ПЛЮВА́ТИ, плюю́, плює́ш; наказ. сп. плюй; недок.

1. Викидати, виштовхувати з рота слину, мокротиння і т. ін.

— Поблагословив бог ту землю та й почала вона рости. А та, що в роті у сотони [сатани], росте й собі.. — Плюй, — радить бог. Зачав він плювати, та й де лиш плюне, там виростають гори (Коцюб., II, 1955, 328);

Він частіше почав смоктати люльку і густо плювати в огонь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 326);

— Ай, ай! Заберіть геть банки! — кричав Орлюк, плюючи кров’ю (Довж., І, 1958, 303);

*Образно. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить… (Коч., П’єси, 1951, 213);

// чим, перен. Вивергати, викидати з себе (ку́лі, вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе часточки чого-небудь.

Старий гриб.. плював чорним.. насінням (Хотк., II, 1966, 138);

Що не рейка, частокіл, вагон, — усе плювало кулями (Кач., II, 1958, 357).

2. перен., розм. Виявляти щодо кого-, чого-небудь презирство, байдужість; зовсім не брати до уваги когось або щось.

Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Номис, 1864, № 4478);

Даєш ти, господи єдиний, Сади панам в твоїм раю, Даєш високії палати. Пани ж неситії, пузаті, На рай твій, господи, плюють (Шевч., II, 1963, 242);

[Жандарм:] Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! (Фр., IX, 1952, 141);

// безос. , інфін., у знач. присудка. Уживається для висловлення цілковитої байдужості: «все одно», «байдуже

— Нехай собі — пароплави горять. І — хоч би все згоріло — плювать! (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 300).

◊ Плюва́ти в ду́шу див. душа́;

Плюва́ти в обли́ччя див. обли́ччя;

Плюва́ти в о́чі див. о́ко¹;

Плюва́ти мені́ (йому́, їм і т. ін.; я хоті́в) на кого — що, безос. — мені (йому, їм і т. ін.) немає діла до кого-, чого-небудь.

— Плювати мені на тебе та на твого преосвященного. Як жила, так і житиму! — відказала вона (Мирний, III, 1954, 198);

Він зразу ж зметикував, що це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева (Вільде, Сестри.., 1958, 380);

— Та не кричи ж, Пауль, на всю вулицю, а то люди збираються, — пробує втихомирити мене Шілінг. Але я плювати хотів на людей (Кол., На фронті.., 1959, 140).