побігти

ПОБІ́ГТИ, біжу́, біжи́ш, док.

1. Почати бігти в якому-небудь напрямку.

Оришка побігла, ляпаючи босими ногами (Г. Хоткевич);

Сахно й Чіпаріу виплигнули з машини й побігли навпростець .. до кущів (Ю. Смолич);

Джмелик свиснув, ударив канчуком коня по крупу, кінь плигнув убік і побіг униз (Григорій Тютюнник);

// розм. Швидко, спішно піти, сходити куди-небудь з якоюсь метою.

– Я трохи полежу, а ти [Дмитрик] побіжи на місто та купи хліба... (М. Коцюбинський);

Василь Маркович побіг за комісаром до сусіднього класу (О. Довженко);

// Почати тікати, відступати.

Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський);

Він стояв там на той випадок, щоб до ноги вирубати чубенківців, коли ті побіжать під натиском замаскованої піхоти (Ю. Яновський);

* Образно. Він .. спать не зміг, сон геть побіг (П. Дорошко).

2. перен. Почати швидко рухатися (їхати, котитися і т. ін.) в якому-небудь напрямку.

Сани легко побігли по в'їждженій дорозі; Автобуси побігли по мосту; Засварився дрючком Ларивон. Замахав. Тіні по стінах побігли (М. Куліш);

Того ж дня Хорст став до верстата. І коли заспівала, побігла з-під різця стружка, він зрозумів, що саме тут його справжня вітчизна (В. Собко);

// Почати швидко нестися в повітрі (про хмари, дим і т. ін.).

Місяць зійшов пізно, .. хмари раптом просвітлилися, задимились, ожили і побігли на захід (М. Стельмах);

Чути – зарипіли ворота в маєток – ковтнули юрбу і знов зарипіли. А по вулиці пил побіг сполоханий і ген за селом шмигнув. У бур'яни (А. Головко);

// Почати швидко проходити, мигтіти перед очима під час руху, їзди.

Коли за вікном знову побігли поля, Вутанька обернулася до сусідки: – А ви ж від кого їдете [делегаткою]? – Я від робітниць кременчуцької махоркової фабрики (О. Гончар);

Мчить поїзд. Швидкий рух захоплює все навколо. Знялися з місця білі хати з вишневими садками, побігли назад телеграфні стовпи (С. Журахович);

// Простягтися в далечінь довгою смугою, довгим рядом.

Зеленою левадою побігла стежечка аж до ставка (М. Коцюбинський);

І бачив [Давид] – пішли [дівчата] дорогою, що по ній стовпи телефонні вдалину побігли (А. Головко);

// З'явившись, почати швидко розходитися, поширюватись у якому-небудь напрямку.

– Як ви на це дивитесь, пане сотнику? – побігли до самого підборіддя складки від вигнутого рота підполковника (М. Стельмах).

3. Швидко змінити напрям руху, перебігти з одного предмета на інший (про очі, погляд).

Зеленим яром.., котрим вони ішли купатися, побіг миттю його погляд (Панас Мирний);

Очі [художника] побігли по вазах і засохлих квітах у них (В. Гжицький).

4. перен. Потекти, политися.

– А де мої брати тепер? Де брати? Чи живенькі? – Та сльози й побігли по її щасливому личеньку (Марко Вовчок);

В вічі глянув березень ясний, Усміхнувся не для всіх помітно, – І потік, побіг струмок брудний (М. Рильський).

5. перен., розм. Зашумувавши під час кипіння, почати виливатися через вінця посуду.

– Чайник на плитці, я трохи прикрутила газ – не википить і не побіжить (Л. Первомайський).

6. за кого і без дод., розм. Узяти шлюб (про жінку); вийти заміж.

– Дума, як багач, то так усяк і побіжить за нього... (Панас Мирний).

Іти́ (ї́хати, бі́гти і т. ін.) / піти́ (пої́хати, побі́гти і т. ін.) з покло́ном (на поклі́н) див. іти́;

Ходи́ти (ї́здити, ки́датися і т. ін.) / піти́ (побі́гти, ки́нутися і т. ін.) по сусі́дах див. ходи́ти.

◇ [Аж] мура́шки (кома́шки) бі́гають (пробіга́ють, лі́зуть і т. ін.) / побі́гли (пробі́гли, забі́гали, полі́зли, пішли́ і т. ін.) по спи́ні (по ті́лу, за плечи́ма, за спи́ною, по́за спи́ною і т. ін.) див. мура́шки;

Моро́зе́ць пішо́в (побі́г і т. ін.) по́за шкі́рою (по спи́ні і т. ін.) див. моро́зе́ць;

(1) Мурашва́ побі́гла спи́ною (д) див. мура́шки;

(2) Побі́гти очи́ма (по́глядом) – швидко оглянути що-небудь.

Василина побігла очима схилом, до Бистрої (І. Чендей).