побіліти

ПОБІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш.

Док. до білі́ти 1.

Випав перший сніг, земля побіліла, неначе завилась білою габою (М. Коцюбинський);

Маковейчикові радісно і легко на серці, бо сонця так багато, що небо аж побіліло від нього (О. Гончар);

Його пілотка побіліла Від вітру, сонця та дощу (Л. Первомайський);

Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Панас Мирний);

Губи побіліли, немов ось-ось жінка мала зомліти (Ірина Вільде);

А Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу (В. Винниченко);

// Стати сивим; посивіти.

У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! (Т. Шевченко);

Хай би побіліли її коси та залишились би очі ясними яснотою вірних! (О. Гончар);

Її волосся, здавалося, ще гірше побіліло, а вбрання зробилося ще більше чорне (Б. Лепкий);

Назустріч йому йшов чоловік з дуже знайомим обличчям. Круті, гострі вилиці, примружені сірі очі, міцно стиснуті уста, – тільки неначе більше стало сивого волосся на голові, а скроні і поготів побіліли (С. Скляренко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

побіліти

Значення в інших словниках