повиганяти

ПОВИГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОВИГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.

1. Примусити вийти геть, залишити яке-небудь приміщення, місце і т. ін.; прогнати всіх або багатьох.

Корчму хтось обгородив, прибив нову табличку над дверима та повиганяв звідти, мабуть, усіх п'яниць, бо якось там дивно тихо, мов у церкві... (М. Коцюбинський);

Пані Марцеля повиганяла всіх мужчин із служебної половини дому, сказала навіть самому панові Андрієві, щоб сидів тихо й не рипався та не стукав своїми чоботищами (Г. Хоткевич);

Терезка сиділа біля сина .. й відганяла надокучливих мух. Потім відчинила вікно і повиганяла їх рядном (М. Томчаній);

* Образно. Тіснота та духота повигонили дітей з похмурого помешкання (С. Васильченко);

// Вигнати (звичайно з хліва, двору) на пасовище всіх або багатьох (корів, овець і т. ін.).

Домащук позіхає, тюпає до воріт – ага, скот уже повиганяли, худоба ледь видніє у тумані... (Є. Гуцало);

// Спрямувавши рух, вивести звідкись (машини, човни і т. ін.).

Одні працюють, а інші, зважаючи на обідню годину, повиганяли своїх ро́ботів [бульдозери] з каналу, вишикували їх в ряд понад валом (О. Гончар);

// розм. Виключити звідкись, вивести із складу чогось усіх або багатьох.

[Оксана:] Кажуть декотрі, що було роблять-роблять тією бурлачнею, а як прийдеться до рощоту [розрахунку], то повигонять їх (М. Кропивницький);

– Роздратували мене патери єзуїти. Намагаються, щоб я зараз повигонив ченців з монастирів та запроваджував по містах і селах унію отут в Лубенщині (І. Нечуй-Левицький).

2. Дуже вирости, витягтися в процесі росту (про багато рослин).

Страшенне дуб'я гордо повиганяло свої голови вгору (Панас Мирний).