повитий
ПОВИ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до пови́ти¹.
Лягло спочити Козацьке біле тіло, В китайку повите (Т. Шевченко);
В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина (Т. Шевченко);
Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем (Леся Українка);
А он засиніли ще дальші гори, легким блакитним серпанком повиті (Г. Хоткевич);
Так іноді поеми всі віддав би За кілька слів нерівних, гарячкових, Повитих гнівом, радістю, любов'ю (М. Рильський);
Його несподівано гарячі слова про неї були пройняті ніжністю, повиті пісенною красою (О. Гончар);
// у знач. прикм.
Вона несла повитую дитину (І. Франко);
// пови́то, безос. пред.
– На душі в мене зараз, як в осінньому небі – все хмарами повито (А. Шиян);
Все місто мовби повито зараз її смутком, її любов'ю (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- повитий — пови́тий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- повитий — див. загорнений Словник синонімів Вусика
- повитий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до повити I. || повито, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повитий — ПОВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пови́ти¹. Лягло спочити Козацьке біле тіло, В китайку повите (Шевч., І, 1963, 65); В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина (Шевч. Словник української мови в 11 томах