повитий

ПОВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пови́ти¹.

Лягло спочити Козацьке біле тіло, В китайку повите (Шевч., І, 1963, 65);

В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина (Шевч., II, 1953, 298);

Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем (Л. Укр., І, 1951, 150);

А он засиніли ще дальші гори, легким блакитним серпанком повиті (Хотк., II, 1966, 316);

Так іноді поеми всі віддав би За кілька слів нерівних, гарячкових, Повитих гнівом, радістю, любов’ю (Рильський, І, 1960, 248);

Його несподівано гарячі слова про неї були пройняті ніжністю, повиті пісенною красою (Гончар, III, 1959, 82);

// У знач. прикм.

Вона несла повитую дитину (Фр., XIII, 1954, 296);

// пови́то, безос. присудк. сл.

— На душі в мене зараз, як в осінньому небі — все хмарами повито (Шиян, Баланда, 1957, 157).