повний-повнісінький

ПО́ВНИЙ-ПОВНІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм.

1. Заповнений ущерть; дуже повний.

Театр був повний-повнісінький, ніде голці впасти (В. Гжицький);

Кімната була повна-повнісінька людей (Ю. Мушкетик).

2. У сполуч. з деякими ім. уживається на означення великої міри вияву дії, ознаки і т. ін.

Настя має також повні-повнісінькі руки роботи, отой город, ті грядки, все то росте, буяє, бур'яни такі поймають усе дочиста, що страх один (У. Самчук).