повінчати
ПОВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого.
Одружити за церковним обрядом; обвінчати.
– Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Леся Українка);
Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (О. Стороженко);
– Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар);
Ниньки й попа не знайдеш, щоб повінчав. А яке вже там весілля! (Ю. Мушкетик);
* Образно. І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- повінчати — повінча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повінчати — -аю, -аєш, док., перех. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повінчати — ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
- повінчати — ПОВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. — Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- повінчати — Повінча́ти, -ча́ю, -єш гл. Повѣнчать. І світ мені зав'язали, із нелюбом повінчали. Чуб. V. 539. Словник української мови Грінченка