1. Словник української мови у 20 томах

пожовклий

ПОЖО́ВКЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до пожо́вкнути.

Одно вузеньке віконце .. заліплене було пожовклим від сонця і дощу папером (І. Франко);

Розчепіреними пальцями лівої руки чесав [професор] білу бороду, трохи пожовклу від старості й тютюну (Л. Дмитерко);

Ну й бідова та Варка! Тоненька, пожовкла від пропасниці, а метка, мов козеня (М. Олійник);

// у знач. прикм.

На возі лежали перев'язані соломою серпи, торба з хлібом та загорнутими в зелений лопух п'ятьма кусочками пожовклого сала, що лишилось від великодня (А. Іщук);

Ольга .. далі ріже серпом пожовкле жито (А. Хижняк);

Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Т. Шевченко);

Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими білками і намагався вдихнути повітря (Мирослав Ірчан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пожовклий — пожо́вклий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. пожовклий — див. жовтий Словник синонімів Вусика
  3. пожовклий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до пожовкнути. || у знач. прикм. Пожовкле листя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. пожовклий — ПОЖО́ВКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пожо́вкнути. Одно вузеньке віконце.. заліплене було пожовклим від сонця і дощу папером (Фр. Словник української мови в 11 томах
  5. пожовклий — Пожовклий, -а, -е Пожелтѣвшій. І листя пожовкле вітри рознесли. Шевч. 121. Словник української мови Грінченка