покараний

ПОКА́РАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до покара́ти.

Ми вже покарані. Страшніше покарати Сам грізний бог Адонаї не може (Леся Українка);

[Стеха:] Карай, карай мене, мій нещасний талану! Мало, ще мало я покарана! (М. Кропивницький);

Шостопалько, як покарана дитина, довго тримався, ціпив зуби і таки заплакав (Іван Ле);

// у знач. ім. пока́раний, ного, ч. Той, на кого наклали кару.

В два ряди вишиковували солдатів, давали кожному палицю в руки, покараного роздягали до половини і вели з зав'язаними назад руками між цими рядами (О. Іваненко);

Тут уже всі зареготали, навіть покараний (О. Довженко);

// пока́рано, безос. пред.

Усіх товаришів покарано, а Шевченка за його той “Сон” – найтяжче (Панас Мирний);

Думав він про те, що Горленка покарано по заслузі (З. Тулуб).

(1) Пока́раний на смерть – страчений, убитий.