покидьки

ПО́КИ́ДЬКИ, ів, мн. (одн. по́ки́дьок, дька, ч.).

1. Непридатні для використання, непотрібні залишки чого-небудь, мотлох, старі речі і т. ін.

[Палажка:] А покажи лишень! [Тишко:] Та кажу ж вам, що утиль... Покидьок... [Палажка:] А куди ж ти його несеш? (Я. Мамонтов);

Перед кожною садибою гнили могили смердючих покидьків, де гарчали і гризлися собаки і гули хмари мух (З. Тулуб);

* У порівн. – Мабуть, десь під тином доведеться пропасти: усім чужа, нікому не потрібна, як той покидьок (Панас Мирний).

2. перен., зневажл. Морально розкладені люди, декласовані, злочинні елементи суспільства; непотріб, негідь, потолоч.

[Сторож:] Чи давно покидьком був [Вишкварка], а тепер ба – шинк свій, .. землю вже купив!.. (Б. Грінченко);

Майже всі штубові – німкені. Хоч вони теж в'язні, але не політичні, а всілякі покидьки (А. Хижняк);

– Привезли у своєму обозі якогось Вишиваного, покидька, жалюгідного претендента в гетьмани... (О. Гончар);

// Уживається в значенні лайливого слова.

– Сволота! Покидьок! – бушував Геллерфорт. – Ні чорта не взнав (А. Хижняк).

(1) По́ки́дьки (діал. відпа́дки) суспі́льства – декласовані елементи.

На перших етапах свого формування нереєстрові козаки, і особливо запорожці, в очах не лише магнатів та королівських урядників, а й великої частини простого населення мало чим відрізнялися від розбійників і покидьків суспільства. На кінець XVI ст. такий негативний образ козака зазнав змін, принаймні у свідомості нижчих верств, великою мірою завдяки тому, що вони дедалі частіше й зухваліше нападали на татар (з навч. літ.);

Художній малюнок із життя тих подонків та відпадків суспільства .. під рукою Винниченка .. став першим його тріумфом (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

покидьки

Значення в інших словниках