поклик

ПО́КЛИК, у, ч.

1. Прохання, запрошення або вимога прийти, з'явитися куди-небудь і т. ін.

Це наче з-під землі донісся до неї глухий Ониськів поклик: – Явдохо! Явдохо! а йди лиш сюди (Панас Мирний);

Зайти до кухні без поклику Хани не смів ані Куна, ані Лейбуньо, доки вона була в кухні (І. Франко);

Нур'ялі сидів у комірці, готовий з'явитися на перший поклик (З. Тулуб);

* Образно. Зачувши голос від вершин незнаних, На поклик владний я до тебе йшов (М. Зеров);

// перен. Притягальна сила чого-небудь.

Він серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки, і під ногами її радо зітхає земля (М. Коцюбинський);

Так, це тільки берег Великого океану, заповітне місце, звідки чути поклик просторів, неспокійних доріг (О. Гончар).

2. Прохання або вимога діяти певним чином, взяти участь у чому-небудь.

Треба напружити всі сили, гукнути поклик до всіх, кому дорога ця справа (Панас Мирний);

// Заклик, відозва, гасло.;

// Сигнал; наказ, команда.

Так на поклик муезина [муедзина] правовірний починає молитву... (Леся Українка);

Ще вранці – на поклик першого гудка – застрайкували найбільші заводи (Ю. Смолич);

Місто дише напружено Навіть у сонній млі. Чуєш ти поклик, друже: – На кораблі! (М. Рильський);

– В атаку! В атаку! В атаку! – Немов у відповідь на цей поклик, весь плацдарм загримів канонадою (О. Гончар);

// Звук, крик, що кличе, застерігає і т. ін.

Птруа... птруа!.. Горляний поклик все навертає крайніх [овець] в отару, тримає повідь у берегах (М. Коцюбинський);

Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші... Хвилина – і табун мов буря понесла (М. Рильський).

3. Те саме, що ви́гук 1.

Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних, За столом, де веселії друзі твої П'ють-гуляють при по́кликах гучних (Леся Українка);

З іскрами радості в чорних оченятах, з веселим покликом: “їдемо, їдемо, на виноградник їдемо!” – вони зірвалися з-за столу (М. Коцюбинський);

До глибокої півночі краяв нам серця, час від часу пронизуючи темряву, надривний, розпачливий поклик збезпам'ятілої від туги Яринки... (В. Козаченко);

// Про звуки, які видають деякі птахи, звірі і т. ін.

– Кру-кру! – лунає поклик журавлів, І слід по них в німому небі тане (М. Нагнибіда);

І вдосвіта, під ніжний поклик вудвуда прокинувшися на сіні під клунею, я довго подивлявся крізь вишневе листя – як сіріло і ясніло синє небо (Ю. Яновський).