покрик

ПО́КРИК, у, ч.

1. Сильний, різкий звук голосу; крик.

Тільки зрівнялись вони з засадою, як вихопився з кущів Марко і гукнув молодецьким покриком (О. Стороженко);

Юріштан... Мов демон кривавий, галайкає, й кричить, і покриком сим наганяє страх на усіх (Г. Хоткевич);

// Раптовий, уривчастий крик; зойк.

З хати почувся одчайдушний покрик породіллі, і стара кинулась туди, розуміючи, що саме її допомога там зараз найпотрібніша (Іван Ле);

Зненацька вона [Явдоха] скрикнула. Моторошно й сумно пролунав той покрик на тихій нічній околиці (О. Донченко);

// Голосний крик, що виділяється із загального шуму.

Ніч була темна, й мало було видно; звідкілясь доходив регіт, п'яні покрики, спів (Г. Хоткевич);

// Крик, вигук, який передає сильне почуття, схвильованість.

З десятків грудей вихопивсь радісний покрик (М. Коцюбинський);

// Голосний окрик, яким привертають до себе увагу.

Дівчинка з останніх сил хрипко покликала на всю залу: – Мамо! – Цей покрик .. здався графським гостям дуже забавним (О. Донченко);

// Звернений до кого-небудь різкий крик, що виражає застереження, наказ, погрозу і т. ін.

Од сього покрику чоловік не сполохнувся; .. озирнувся він і хижо спідлоб'я глянув на січовика (О. Стороженко);

В салон-вагоні заворушиться занавіска, і сонний анархіст вигляне на перон. Потім хтось крикне хазяйським покриком (Ю. Яновський);

// Характерні звуки, що їх видають різні тварини, птахи.

[Микита:] Ех, Юрко! Що не кажи, а хороше все-таки жити на хуторі, коло землі... От наступить осінь: золоті фарби, журавлиний покрик у небі... Чудово! (Я. Мамонтов).

2. рідко. Те саме, що за́клик.

А тепер: розуму! праці! – тільки й чутно .. Хто зразу не перелякався того покрику та брався за діло, того захоплювало життя на свої бистрі хвилі (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

покрик

Значення в інших словниках