покрик

ПО́КРИК, у, ч.

1. Сильний, різкий звук голосу; крик.

Тільки зрівнялись вони з засадою, як вихопився з кущів Марко і гукнув молодецьким покриком (Стор., І, 1957, 395);

Юріштан… Мов демон кривавий, галайкає, й кричить, і покриком сим наганяє страх на усіх (Хотк., II, 1966, 291);

// Раптовий, уривчастий крик; зойк.

З хати почувся одчайдушний покрик породіллі, і стара кинулась туди, розуміючи, що саме її допомога там зараз найпотрібніша (Ле, Хмельницький, І, 1957, 16);

Зненацька вона [Явдоха] скрикнула. Моторошно й сумно пролунав той покрик на тихій нічній околиці (Донч., III, 1956, 11);

// Голосний крик, що виділяється із загального шуму.

Ніч була темна, й мало було видно; звідкілясь доходив регіт, п’яні покрики, спів (Хотк., І, 1966, 118);

// Крик, вигук, який передає сильне почуття, схвильованість.

З десятків грудей вихопивсь радісний покрик (Коцюб., II, 1955, 132);

// Голосний окрик, яким привертають до себе увагу.

Дівчинка з останніх сил хрипко покликала на всю залу: — Мамо! — Цей покрик.. здався графським гостям дуже забавним (Донч., III, 1956, 19);

// Звернений до кого-небудь різкий крик, що виражає застереження, наказ, погрозу і т. ін.

Од сього покрику чоловік не сполохнувся; ..озирнувся він і хижо спідлоб’я глянув на січовика (Стор., І, 1957, 335);

В салон-вагоні заворушиться занавіска, і сонний анархіст вигляне на перон. Потім хтось крикне хазяйським покриком (Ю. Янов., І, 1958, 173);

// Характерні звуки, що їх видають різні тварини, птахи.

[Микита:] Ех, Юрко! Що не кажи, а хороше все-таки жити на хуторі, коло землі… От наступить осінь: золоті фарби, журавлиний покрик у небі… Чудово! (Мам., Тв., 1962, 254).

2. рідко. Те саме, що за́клик.

А тепер: розуму! праці! — тільки й чутно.. Хто зразу не перелякався того покрику та брався за діло, того захоплювало життя на свої бистрі хвилі (Мирний, II, 1954, 261).