1. Словник української мови у 20 томах

полінце

ПОЛІ́НЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до полі́но.

Сьогодні вдень Катря .. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Панас Мирний);

[Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (І. Франко);

В кутку бліндажа солдат підкидав у чавунну пузату грубку коротко напиляні товсті полінця (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полінце — -я, с. Зменш.-пестл. до поліно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. полінце — полі́нце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. полінце — ПОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до полі́но. Сьогодні вдень Катря.. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Мирний, IV, 1955, 287); [Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Фр. Словник української мови в 11 томах