політичний

ПОЛІТИ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який базується на політиці (у 1 знач.).

Задумує [Франко] цілий цикл новел, в яких хоче списати всі боки життя простого люду й інтелігенції: відносини економічні, освітні, юридичні, політичні і т. ін (М. Коцюбинський);

Добре розбирався він і в складних взаєминах різних політичних партій і навіть окремих найбільш колоритних представників цих партій (А. Головко);

// Пов'язаний з політикою, з питаннями політики.

Тим часом несподівано для нас розгортались політичні події (С. Васильченко);

Учні обмежуються коротким переліком подій політичного життя (О. Донченко);

// Пов'язаний з проведенням політики у життя.

2. Державний, громадсько-правовий.

У нас скрізь панує така думка, що заким дістанемо спокійне і культурне життя, буде загальне повстання, яке змете весь старий політичний лад (М. Коцюбинський);

Щирий молодець не міг зрозуміти, як міг його друг віддатися політичному урядові, котрий найбільше стісняв [обмежував] свободу його переконань (Н. Кобринська).

3. Покараний ув'язненням або засланням за діяльність, спрямовану проти існуючого ладу.

У цій багатонаціональній юрбі [каторжан] найбільше було політичних засланців (О. Донченко);

На ґрунті неврастенії повісилася одна політична преступниця [злочинниця] (Г. Хоткевич);

// у знач. ім. політи́чний, ного, ч.; політи́чна, ної, ж.; політи́чні, них, мн., розм. Людина, покарана ув'язненням або засланням за діяльність, спрямовану проти існуючого ладу.

[Леся:] Він відмовився обороняти на суді одного мого знайомого, політичного (Л. Смілянський);

Його ж бо навіть не на вільне поселення привезено, як деяких інших політичних, а віддано в солдати на двадцять п'ять років (З. Тулуб);

Скреготнули десятки заржавілих завіс, випускаючи на волю політичних (з наук.-попул. літ.).

4. заст., розм. Який уміло і тонко діє у складній ситуації.

[Писар (співа):] Кожний писар споконвік Політичний чоловік (М. Кропивницький).