поминальний
ПОМИНА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. церк. Стос. до поминання, поминок.
Під одноманітне читання дячка й незлагоджений спів хору в домі Головатих стукотіли ножі, готувалися страви для поминального обіду (С. Добровольський);
// Признач. для поминання, поминок.
Поминальна кутя.
2. Який містить згадки про померлого.
Коли помер Павло Григорович Тичина, Василь Захарович [Тур] виступив з поминальним словом (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поминальний — помина́льний прикметник Орфографічний словник української мови
- поминальний — [помиенал'нией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- поминальний — -а, -е. 1》 Стос. до поминання, поминок. || Признач. для поминання, поминок. 2》 Який містить згадки про померлого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поминальний — Помина́льний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поминальний — ПОМИНА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. заст. Стос. до поминання, поминок. Під одноманітне читання дячка й незлагоджений спів хору в домі Головатих стукотіли ножі, готувалися страви для поминального обіду (Добр., Очак. розмир, 1965, 302); // Признач. Словник української мови в 11 томах
- поминальний — Поминальний, -а, -е Поминальный. Словник української мови Грінченка