поминати

ПОМИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОМ'ЯНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Віддаючи шану, називати, згадувати кого-, що-небудь.

Видаючи його [альманах] на спомин Котляревського, буде великим гріхом не пом'янути нашого першого драматичного письмовця драматичним утвором (Панас Мирний);

У Зубівку ми прибули З грузинськими гостями, з посланцями Од всіх трудящих рідної Москви, Щоб пом'януть ім'я Гурамішвілі (М. Рильський).

2. заст. Пригадувати (у 1 знач.).

Поминаючи мак, їжте й так (приказка);

– Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали .. Пом'янімо дні наших веселих молодощів! (І. Нечуй-Левицький);

// З пошаною згадувати кого-небудь.

Терентій не сумнівався, що Мар'ян знову навідається до оселі, щоб пом'янути в ній Фросину (М. Стельмах).

3. розм. Молитися за здоров'я живого або за упокій померлого.

Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся Богу, ще й Параску .. поминаю в молитвах (І. Нечуй-Левицький);

Сяде [Максим] собі у садочку... І вдову згадає І за її грішну душу Псалтир почитає. Катерину о здравії Тихенько пом'яне! (Т. Шевченко).

4. Справляти поминки, брати участь у поминках.

То було на самі проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробках у той день усі поминають своїх родичів (Г. Квітка-Основ'яненко);

Прийшли проводи. Треба, думаю, пом'янути свого покійничка (І. Нечуй-Левицький).

◇ (1) Не помина́ти ли́хом (рідше лихи́м сло́вом) кого і без дод. – згадуючи когось, не говорити про нього нічого поганого.

– Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного (Марко Вовчок);

– Матір побачиш – кланяйся. Хай не поминає лихом дочку свою непутящу (О. Гончар);

(2) Помина́й як зва́ли кого і без дод., жарт. – хто-небудь швидко або безслідно зник.

Накинув [Чіпка] на плече сірячину і хутко вийшов з хати. – Куди ти, сину? – питає його навздогін Мотря. Та сина – поминай як звали! (Панас Мирний);

[Націєвський:] Давай Бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку – і – поминай як звали! (І. Карпенко-Карий);

– Настю поминай як звали. На другий рік по Коліївщині татари як погнали її в ясир, так і слід захолов (С. Добровольський);

(3) Помина́ти / пом'яну́ти до́брим (незли́м, ти́хим і т. ін.) сло́вом кого – говорити про померлого, загинулого з повагою, шанобливо згадувати когось.

Хто вік по-божому прожив, Ніколи зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати І добрим словом поминати (Л. Глібов);

Щоб там [на могилах загиблих воїнів] і клумби були, і квіти були, і лавочки, щоб можна було посидіти та добрим словом героїв пом'янути (Остап Вишня);

І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути незлим, тихим словом (Т. Шевченко);

(4) Помина́ти / пом'яну́ти пра́ведну (грі́шну) ду́шу – молитися за будь-якого померлого (праведника і грішника).

Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться – на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу (Панас Мирний);

Хто посадить на могилі Червону калину? Хто без тебе грішну душу Поминати буде? Доню моя, доню моя, Дитя моє любе! (Т. Шевченко).

ПОМИНА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПОМИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. кого, що. Проходити або проїжджати повз кого-, що-небудь; минати.

Поминаючи садибу міського голови, Мічурін і його дружина не чули, що говорилось про них на повитій диким виноградом веранді (О. Довженко);

Наче вихор, полетів Сірий під гору; поминаючи своє військо (Ю. Яновський);

Мій машталір, в'їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (О. Стороженко);

Гетьман поминув полковника і пішов до відчиненої хати (Іван Ле);

// Пропливати повз кого-, що-небудь.

– Ми багато днів поминали островки (Ю. Яновський);

“Лахтак”, поминувши маленький острівець, заходив у протоку (М. Трублаїні);

// Обходити, обгинати кого-, що-небудь будь-яким транспортом, засобом і т. ін.; обминати (див. обмина́ти¹ 1).

– Карпе! Держи-бо цабе! – крикнув батько на сина. – Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Не зачіпати, не попадати, не влучати (про предмет, яким ціляться в кого-, що-небудь).

Але подушка поминула його та влучила благочинного по голові (І. Нечуй-Левицький);

Що ж ти [куля] рвалася з дула, Що ж мене ти поминула (А. Малишко).

2. кого. Пропускати кого-небудь у дії, що поширюється на інших; обхо́дити.

Мина почастував горілкою передніше молодиць, а потім себе, а парубків поминув (І. Нечуй-Левицький);

Мічурін почав роздавати членам ревкому яблука .. Дістав яблуко й Рябов. Узяв і зніяковів – йому здавалось, що Мічурін помине його (О. Довженко);

// Певними діями, засобами уникати чогось, обходити що-небудь (про те, що заважає).

Уже з місяць Семен Федорович Коляда десятою дорогою обходив Маланчину хату, та біди своєї не поминув (М. Зарудний);

Вміло поминав автор цензурні рогатки;

// Навмисне пропускати що-небудь, не зачіпати чогось (у розмові, якомусь повідомленні і т. ін.).

Він розповів Міхонському зміст поеми, .. поминаючи побутові картини (І. Франко);

Сурмач поминає всі ці свої спогади (Ю. Яновський);

– Я помину причини, з яких сумні наслідки повстали, а сконцентруюся на самім результаті, котрий привів мене нині до вас... (О. Кобилянська);

// Залишати що-небудь поза увагою, не зважати на щось, не враховувати чого-небудь.

Поминаючи вже те, що самі оповідання [“Громадські промисловці”] написані не дуже вдатно, мова їх вражає занадто локальним характером і навіть мені .. годі часом зрозуміти те, що пише в тих оповіданнях д. Ковалів (М. Коцюбинський);

Поминаємо докори з боку людей, подразнених у своїй амбіції тим, що ми відкинули їх власні вірші (І. Франко);

Розсердив мене “Вісник”, поробивши з моєї статті цитати тільки про Стефаника і зовсім поминувши мою характеристику Ваших творів (Леся Українка).

3. тільки док., заст. Відійти в минуле, пройти (про час, певні події і т. ін.); минути.

Скільки літ поминуло, прошуміло століть, І як пам'ятник слави – Запоріжжя стоїть (Я. Шпорта);

// Закінчитися, завершитися.

Поминули й жнива (М. Коцюбинський).