поминати

ЗГАДА́ТИ (відтворити, поновити в пам'яті що-небудь), ПРИГАДА́ТИ, НАГАДА́ТИ, ЗДУ́МАТИ, НАДУ́МАТИ, ПОПАМ'ЯТА́ТИ, СПОГАДА́ТИ розм., СПОМ'ЯНУ́ТИ розм., СПІМНУ́ТИ діал., ПРИПІМНУ́ТИ діал., НАМЕНУ́ТИ діал., ПОМ'ЯНУ́ТИ заст., ПРИПОМ'ЯНУ́ТИ рідко. — Недок.: зга́дувати, прига́дувати, нага́дувати, зду́мувати, наду́мувати, спога́дувати, спомина́ти, помина́ти, припомина́ти. Чомусь саме тепер дід Дунай згадав свою матір, згадав те, що лежало в найдальшому, найпотаємнішому і до болючих сліз теплому закутку його пам'яті... (М. Стельмах); Юрій пригадав усі події вчорашнього дня (В. Собко); Вона йшла і старалася нагадати собі плавні, як бачила їх згори, до переправи (М. Коцюбинський); Як здумає він, що Галя не переможе батька-матері, ..то серце його наче хто в жмені здавить (Панас Мирний); Артем помовчить трохи, мовби надумує, а потім: — Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі — хто ти (А. Головко); — Ви ще попам'ятаєте, хто для вас Іван Руснак (А. Крушельницький); Як зненацька у людській розмові Дружній голос душу стрепене, Як заблисне в посмішці раптовій Юне личко, — спогадай мене! Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти (М. Рильський); Як було нам і важко, і гірко, Як нещадно пекло нас вогнем, Пам'ятаєш, напевне, Охтирко, І тебе ми не раз спом'янем (О. Ющенко); І ворухнуть не можу я рукою, Коли спімну, що ні одно гаряче Дівоче серце не зітхне, не сплаче, І не затужить нищечком за мною (І. Франко); Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх — не наменув тільки про Галю (Марко Вовчок). — Пор. 3. оживля́ти.

ПРОПУСТИ́ТИ що (через неуважність не помітити, не зробити вчасно чогось, не використати якоїсь нагоди), ПРОМИНУ́ТИ, ПОМИНУ́ТИ, ПРОЗІВА́ТИ, ПРОҐА́ВИТИ розм., ПРОГА́ЯТИ розм., ПРОДИВИ́ТИСЯ розм., ПРОГЛЕ́ДІТИ розм., ПРОГЛЯДІТИ розм., ПРОМОРГА́ТИ розм., ПРОСПА́ТИ розм., ПРОШЛЯ́ПИТИ фам.; ПРОГА́ЯТИ (нагоду); ПРОСТРО́ЧИТИ (встановлений термін). — Недок.: пропуска́ти, промина́ти, помина́ти, ґавити, прога́ювати, простро́чувати. Він заспівував, а його приятелі, смішно і зосереджено схиливши голови, дослухалися, щоб не пропустити потрібного моменту, і всі враз підхопили (О. Сизоненко); Мар'яна нічого не відповідала Каленику Романовичу, проминула й незадоволення Рубіна (І. Сенченко); Поминаємо докори з боку людей, подразнених у своїй амбіції тим, що ми відкинули їх власні вірші (І. Франко); Як з жнивами прозівав — рік даремно працював (прислів'я); Ольга слухала, сердечно боячись, щоб не проґавити й одного слова (Я. Качура); (Маруся:) Коли про своє щастя будеш дбати, то дивись і продивишся чуже нещастя (Панас Мирний); Задумався (Андрій) і прогледів, коли Надія з хвіртки вийшла разом з сином (С. Чорнобривець); А настане ніч Купала, Тую ніч не прогляди, І поки ще мла не впала — В ліс до папороті йди (Я. Щоголів); Вона.. не проморгає, усі недоліки помітить (В. Собко); Бачу й тебе, горда паніматко: чи так поглядатимеш звисока і тоді на нашого брата, як твій гетьман із сонцем на лобу проспить молоду, не згірш од іншого гультяя! (П. Куліш); — Казав (Білогруд), що можна було б не так зустріти німця, прошляпили, мовляв (Ю. Бедзик); Боюся, що Ви там забули й про те, що час уже влаштовуватись у профшколи. Дивіться — не прогайте (С. Васильченко); (Поштар:) Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодні на ніч вернуться, — прострочив трохи (І. Карпенко-Карий). — Пор. недогля́нути.

ПОМ'ЯНУ́ТИ (справити поминки по комусь померлому), СПОМ'ЯНУ́ТИ, СПІМНУ́ТИ діал. — Недок.: помина́ти, спомина́ти. Пом'янути діда Архипа зібрався весь рід (Ю. Збанацький); Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? Хто заплаче, поховає? Хто душу спом'яне? (Т. Шевченко); І виросла над ним могила, Пісок вкрив віщеє лице, Померли ті, що чтили та любили, Ніхто тепер не сплаче, не спімне (І. Франко).

МИНА́ТИ (пересуваючись, залишати позаду або збоку; іти, їхати, пливти, летіти не зупиняючись, не звертаючи уваги), ОБМИНА́ТИ (ОМИНА́ТИ), ПОМИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИША́ТИ у спол. із сл. за собою. — Док.: мину́ти, обмину́ти (омину́ти), помину́ти, промину́ти, лиши́ти. Поїзд минає, не зупиняючись, якусь невеличку станційку (П. Колесник); Антон ішов провулками, обминаючи гомінливі потоки, що часто перетинали шлях (С. Чорнобривець); От з того часу оминають нас опришки, бо тут, у Яворові, нещасливе місце для них (Г. Хоткевич); — Карпе! держи цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як застукотіли колеса, проминаючи будинок (Панас Мирний); Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою (М. Коцюбинський). . — Пор. 1. обмина́ти.

ОБМИНА́ТИ (ОМИНА́ТИ) (звертати з прямого шляху, напрямку, рухатися стороною, минаючи кого-, що-небудь), ОБГИНА́ТИ (ОГИНА́ТИ), ОБХО́ДИТИ, ОБ'ЇЖДЖАТИ, ОБ'ЇЗДИ́ТИ (їдучи); ОББІГА́ТИ (біжучи); ОБЛІТА́ТИ (летячи); ПОМИНА́ТИ розм., ОБТІКА́ТИ рідше, ВИМИНА́ТИ діал. — Док.: обмину́ти (омину́ти), обігну́ти, обійти́, об'ї́хати, оббі́гти, облеті́ти, помину́ти, обтекти́, ви́минути. Тихозоров з Черняєвою продиралися крізь хащі,.. обминали дикі плантації лісових кущів (О. Донченко); Оминаючи людей, Терентій виїжджає на гінні дороги (М. Стельмах); І знову їхали (Вітя і Марія) праворуч, огинали якесь озеро, заросле очеретами та кугою (І. Ле); На сонячній стороні рів уже висох так, що не треба його обходити подалеку (П. Козланюк); Довго і марудно доводилося (Косінському) об'їжджати валки піших, широкі ряди кінноти (І. Ле); Це був коротенький товстопикий генерал. Шварц запобігливо оббігав його то зліва, то справа (Д.Ткач); Волох спочатку хотів облетіти грозу, але горизонт зник уже. З усіх боків небо було затягнуто сірою пеленою (В. Собко); — Карпе! Держи-бо цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Робітники котилися, підхоплені тільки їм одним відомою силою, і швидко почали обтікати Івана, навіть не штовхнувши (В. Кучер); Де були при сіні люди, там я їх виминав, ховаючись поза копиці (І. Франко). — Пор. 1. мина́ти.