помишляти

ПОМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док.

1. без дод. Розмірковувати над чим-небудь.

Не візьму Марти я й сам, – помишляю, та й роздумався, як би її взяти... (Марко Вовчок);

Та так собі подумав, так помислив: “А чи не краще б було, Коли б ти, братику мій, Ясне сонечко, та по-зимньому ісходило?” (П. Тичина);

Тільки він отак помислив, справи всі свої обчислив, як побачив тую ж мить – Біля нього цар стоїть (Л. Первомайський).

2. про що, за що, розм., об чім, о чім, також з інфін. Думати, мислити, мріяти про щось, прагнути до здійснення чого-небудь.

Як тілько що восток [схід] зардівся.., То Турн тогді [тоді] уже наївся, Оп'ять о битві помишляв (І. Котляревський);

Вона помишляла покинути нудну амбулаторію (В. Гжицький);

Ні про який розбій не помишляю. Живу – двері навстіж для всіх добрих людей (С. Журахович);

// У думках зосереджуватися на чому-небудь.

На що не гляну, про що не помислю – усе зведу на одно... (М. Коцюбинський);

А Варка у дворі щовечора – .. чи добре, чи недобре се було – вона .. об тім не подумала, не помислила (Марко Вовчок).

3. із спол. що. Мати певну думку, вважати.

Не помисли, моя ти порадо, Що до тебе я став не таким (М. Старицький);

Коли помислиш ти, що в безвихідь зайшов, – згадай згорьованих та одиноких (М. Рильський).

4. тільки док., розм. Подумати, поміркувати над чим-небудь.

– Помисли лишень, Галю, коли ми усі підемо у наймити, так усі чоботи собі покупимо, а тобі вже найкращі (Марко Вовчок);

Краще помислити, як скласти йому звіт про розгром банди, скільки .. відвести місця Нечуйвітрові, а скільки й собі... (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me