понівечений

ПОНІ́ВЕЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до поні́вечити.

Земля, покалічена, понівечена, поранена сотнями великих і малих снарядів, стогнала і гула (В. Собко);

На землі замість грізного партизана Іскри лежить понівечений кулями труп (Григорій Тютюнник);

Кіру баба любить – так любить, ніби ця дитина є частка її власного серця, серця старої, понівеченої життям людини (О. Копиленко);

// поні́вечено, безос. пред.

Повітряною хвилею звалено паркан, осколками понівечено дерева (А. Шиян).

2. у знач. прикм. Поламаний, зіпсований, зруйнований.

Дедалі більше прибувало в депо понівечених паровозів (О. Донченко);

На деяких садибах стояли розшиті стріхи хлівів, – сліди голоду двадцять першого року, – понівечені тини, нечепурні хати (А. Шиян).

3. у знач. прикм. Побитий, покалічений.

Потомки козачі копалися в сирій землі, понівечені, зубожені, темні, якісь каліки, а не люди (Панас Мирний);

Санітари виносили понівечених солдатів з вагонів (І. Цюпа);

Під гострими зубцями пилки .. лежала понівечена й закривавлена рука (А. Шиян);

// Підірваний, ослаблений.

Знесилений неволею на далекій чужині, з понівеченим здоров' ям вернувся він [Т. Шевченко] до Петербурга (Панас Мирний).

4. у знач. прикм. Спотворений.

Хмарка набігає на чоло, тривожиться в міжбрів'ї навскісна, глибока, мов човник, зморшка, і ще помітнішими стають на понівеченому виду очі (М. Стельмах);

// Порушений, викривлений, зіпсований (про хід, стан, розвиток чого-небудь).

Понівечена мелодія пісні дзвінко вдарила об шибку, розляглась по густому вишняку й подаленіла на вулиці, за ворітьми (Л. Дмитерко);

І досі надієшся знайти людяність і щастя. Може, вони чекають когось, тільки не його. Він розвіяв їх по пилинці, розтрусив по чужих шляхах, розстріляв у тих битвах, які не славою, а ганьбою лягли на його понівечену молодість (М. Стельмах);

// Зганьблений, знеславлений.

Ви, Миколо Карповичу, .. явили перед нами необмежену силу людського страждання, .. понівеченої віри та знехтуваних надій (Панас Мирний).