поринати

ПОРИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРИ́НУ́ТИ, ри́ну́, ри́не́ш, док.

1. у що і без дод. Занурюватися з головою у воду; пірнати.

Юрко все пірнав, поринав до півдня, трохи не залився водою і нічого не знайшов (І. Нечуй-Левицький);

На ставі пишно Лебедь [Лебідь] плив, А Гуси сірії край його поринали (Є. Гребінка);

Вліз у воду Гриць і ну Поринати в глибину (І. Нехода);

Та й замовкла русалочка, В Дніпро поринула, Мов пліточка (Т. Шевченко);

* Образно. [Леся:] Я не хочу без музики! Мені потрібна вона! Я хочу поринати в її хвилі, мчати на її пінявих бурунах, шукати собі простору в ній, набиратися в музиці сили!.. (Л. Смілянський);

* У порівн. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових згуків... (М. Коцюбинський);

// куди, у чому. Пливучи, занурюватись у хвилі.

Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає, угору здіймається важко, ще важче уділ поринає (Леся Українка);

Зорі неба в блискотінні, хвилі моря в плюскотінні, хмара небо запина, бочка в хвилях порина (П. Тичина);

// Глибоко вгрузати (у сніг, пісок і т. ін.).

Ноги Якима, узуті в здорові чоботи, глибоко поринали в сніг і лишали за собою цілу низку ямок (М. Коцюбинський);

Він дивився, як бетонне тісто лягало на сіру, вогку, недавно утоптану масу, як бетонярі розкидали його лопатами, як місили тісто ногами, поринаючи в нього чобітьми мало не до колін (Г. Коцюба);

// перен. Проникати або потрапляти куди-небудь, у щось.

Газетчики-хлопчаки поринали в юрбу, вигукуючи назви газет (О. Донченко);

Відхиливши хворост, татарка і Андрій знайшли щось схоже на земляний склеп і поринули у нього, немов у провалля, спочатку татарка, а за нею Андрій (О. Довженко);

Скачучи то в той бік, то в другий, чогось чекаючи на кожному завороті, поринаючи то в холод вогких тіней і мокрого звисаючого коріння, то в море зеленавих снопів сонячного світла, – Маруся опинилася нараз на якійсь високій скельці (Г. Хоткевич).

2. у чому, перен. Ставати непомітним, зникати, ховатися в масі чого-небудь.

Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко);

Село далі якесь. Хати, клуні, хліви... так і поринають у садках (А. Тесленко);

Тихо, поринаючи в тумані, підходили до Зборова полки козацькі (Я. Качура);

// Ставати нечутним в галасі (про звуки).

Останні слова Маковея поринули в суцільному гуркоті. Противник відкрив вогонь по всьому плацдарму водночас (О. Гончар).

3. у що, перен. Повністю віддаватися якому-небудь заняттю; зосереджуватися на чомусь.

Тарас, мугикаючи пісню, вмощується на камені коло руїн Златовратської брами і весь поринає в роботу (О. Іваненко);

Поринала в справи. Ні, це не було навмисне завантаження себе втомливою безперервною роботою. В цій роботі було її щастя. Вона любила її (П. Дорошко);

Сусана вмостилася з ногами на канапі і вся поринула в читання книжки Очерета (І. Кочерга);

// Заглиблюватись (у думки, спогади, мрії і т. ін.); зосереджено думати про щось, пригадувати що-небудь.

В одній хаті жили два вороги, і хоч кожен з них поринав у власні думки – навіть тікав од другого, проте доволі було якоїсь дрібнички – і злість тіпала обома, немов пропасниця (М. Коцюбинський);

Він поволі поринає в спогади і вже не чує ні вітру, ні клекоту хвиль... (І. Цюпа);

На небі зоряне намисто, неначе думи в пастуха... Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина... (В. Сосюра);

// Набувати певного психічного чи фізичного стану.

Білі тонкі пальці впились у чорне волосся, і сама [Таня] знов безсило впала на стільця, поринаючи в напівомертвіння (В. Гжицький);

Тепло та ще й з дороги, з морозу одразу розморило їх, і вони, знесилені, змучені, розімлілі, незчулися, як поринули в глибокий, важкий і тривожний сон... (В. Козаченко);

// Уявно переноситися в певні обставини, умови, оточення і т. ін.; пригадувати якісь події з власного життя.

У залах Ермітажу було зовсім тихо, ніхто не заважав, і Тарас поринав у інше життя, забувши про свої справи (О. Іваненко).

4. куди, в що. Швидко, стрімко переміщатися (йти, їхати, летіти і т. ін.) у певному напрямі; рухатися вперед із великою швидкістю; мчати, ли́нути.

Райдуга встає над виднокругом, Поринає кліть у шахтну глиб (Л. Первомайський);

Пахтить рілля гаряча, мов долоня, У синє небо пташка порина (П. Усенко);

Задвиготіла з тяжким стогоном земля, і потрощене каміння вниз поринуло з шпиля (Н. Забіла);

Немов підхоплені гарячим вітром, звелись дибки командирські коні, гвинтами повернулися в повітрі і поринули в далечінь (О. Довженко);

Машина вилетіла за місто, залишила позаду й околиці, поринула в степ (Ю. Смолич);

// тільки док. Навально ринути, кинутися кудись.

На березі Дніпра татари відпочили і на четвертий день із свіжими силами поринули на Україну (З. Тулуб);

// перев. док. Швидко, бурхливо политися, потекти.

Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський);

Раптом із злих очей сльози так і поринули, полилися (Марко Вовчок);

// тільки док. Почати лити з великою силою (про дощ).

Години йдуть без переміни, – Хіба що гірше стане враз, Хіба що зимний дощ порине Чи злого вітру прийде сказ (М. Рильський).

(1) Пори́ну́ти в бі́й – із завзяттям, запалом кинутися в бій.

Полки визволення, поринувши у бій, На захід пройдуть правдою щасливі! (М. Нагнибіда);

(2) Пори́нути в нірва́ну – віддатися станові повного спокою, блаженства.

◇ (3) Порина́ти / пори́нути в се́бе – те саме, що Загли́блюватися / загли́битися в се́бе (собі́) (див. загли́блюватися).

Він увесь поринув у себе (П. Панч);

(4) Пори́нути в те́мряву – стати темним, неосвітленим.

На хвилину хмарка вкрила місяць. Село поринуло в темряву (Л. Смілянський);

(5) Пори́ну́ти зо́ром (по́глядом, очи́ма) куди – спрямувати погляд куди-небудь, на щось.

Хмельницький мовчав, поринувши зором перед себе, де коливався синій обрій (Н. Рибак);

Я знов поринув поглядом у морську темряву (М. Трублаїні);

Василько б хотів продовжити розмову з Оленкою. Але вона вся поринула очима в ту хвилю, що біжить і втікає, що біжить і втікає (А. Турчинська);

(6) Пори́нути у турбо́ти – бути заклопотаним, не помічаючи нікого і нічого.

– Чудно, – зверхньо погляне [Тимофій] на неї. І, за звичкою, задумається, порине в свої турботи (М. Стельмах).